– Латиноси! – пхикнув Кріс, який взагалі-то й сам був сином іммігрантів із Зоряного Союзу.
– Схоже, хтось із зоряносоюзівської розвідки вирішив замутити власний гешефтик та вислужитися, роздобувши цінну інфу, для чого взяв у долю когось із флотського командування, а той відправив на діло свого протеже Раміреса, – розшифрувала Крісово пхикання Роза. – Нічого дивного, звичайна справа для Зоряного Союзу. Тепер полетять голови, і хоч би там все це не скінчилося черговою хунтою.
– Подивимося. Наша справа – довезти кейс куди треба, – Вовк кинув погляд на один з екранів. – А от і Командор на підході. Відкрийте їм вантажний шлюз, і тримайте під прицілом.
У вантажному відсіку вишикувалися вздовж стін силові, в легкій броні та озброєні. Не те щоб Вовк побоювався, що Командор чи зоряносоюзовець викинуть якісь коні, просто для демонстрації того, хто тут головний і чий це корабель.
Мембрана розкрилася, впустивши спочатку одну шлюпку, потім другу. Ззовні ботбейський буксир збирав на зчеплення всі вісім зоряносоюзівських штурмовиків. Машини були вже порожні – після того, як звідти змусили вилізти пілотів, зброярі «Перця» прицільно обстріляли їх електромагнітними пульсарами, вщент вирубавши електроніку. Мабуть, Командор захотів отримати як викуп не лише готівку, а ще й штурмовики. В Конгресі взагалі широко практикували подібне як один із способів озброювати Диких Зуавів.
З першої шлюпки виліз Командор – згідно з домовленістю, один. З другої – лейтенантка Франческі, також сама та беззбройна. Не дивлячись один на одного, вони підійшли до Вовка та Явдохи, що стояли посеред відсіку. Командора дрібні розміри Явдохи анітрохи не здивували – зрештою, він сам був з Республіки. А от лейтенантка Франческі дивилася на неї із подивом – мабуть, сприйняла її за дитину, адже середня рейнджерська броня приховувала жіночі пропорції та форми. А зачіска з двох коротких хвостиків лише посилювала враження дитячості.
– Вітаю, капітане, сеньйорито… – тут Франческі запнулася, побачивши на броні Явдохи дві горизонтальні червоні смужки – позначення старшого флотського лейтенанта. – Сеньйора старший лейтенант, – виправилася Франческі.
– Взаємно, – Харитон простягнув їй мем-кристал. – Тут те, що ви просили, лейтенант Франческі. І хай вам щастить.
Лейтенантка відсалютувала йому та Явдосі, і повернулася до Командора, передав йому кредитку-універсалку:
– Ось тут – сума викупу, яку ви запросили, сеньйоре мер.
Командор вийняв із широкої кишені свого комбезу зчитувач, увіпхав туди кредитку, задоволено кивнув:
– Все до останнього реала, чудово. Забирайте своїх довбо…видовбнів.
Франческі повагалася, потім дістала свій комм:
– М-м-м-м… Сеньйоре, чи не могли б ви дати мені якийсь документ, що ви залишаєте штурмові машини в якості, гм, воєнного трофея? Мені знадобиться для звіту…
Командор широко всміхнувся, відбив на коммі лейтенантки розписку та притис до екрана палець:
– Цього, сподіваюся, буде досить. А тепер – ласкаво прошу – залиште наш локальний простір.
Франческі кивнула. Два силових з команди Вовка відконвоювали обеззброєних пілотів штурмовиків до зоряносоюзівської шлюпки. Франческі сіла у неї останньою, загерметизувала люк, і шлюпка ковзнула по рейкам до шлюзу. Мембрана розкрилася, проковтнула її, закрилася. Друга мембрана шлюзу виплюнула шлюпку в космос, і вона понеслася до фрегата на повній.
– З латиносами розібралися, – задоволено сказав Командор. – Тепер вузькоокі, – він перевів погляд на двох тяньгойців, які стояли неподалік під охороною Василя.
– Ми домовилися, що тяньгойці тобі заплатять за посередництво, – сказав Вовк. – Гадаю, розберетеся. Викуп за них я вже взяв.
Тяньгойці похмуро дивилися мимо Командора та Вовка. Василь легенько підштовхнув їх у спини в бік шлюпки.
Командор простежив за тим, як тяньгойці спакуються в шлюпку, і повернувся до Харитона:
– Ну, начебто тепер розрахувалися.
– Скільки ти здер з латиносів? – з єхидною посмішкою поцікавився Харитон. Командор відповів такою ж усмішкою: