– Ні.
– Тоді згоден. А іншим… теж запропонуєте? – поцікавився Таянь. – Чесно кажучи, я б не хотів із ними більше справи мати, і вам не раджу… не від хорошого життя я з ними зв’язався.
– Прохатимуть – подумаємо. А ти сиди в медвідсіку і не витикайся до самого Акермана, – Вовк піднявся. – Все, що нам розповів про свої проблеми з головою, розкажи й лікарю. Як на мене, тобі потрібен гарний огляд і можливо навіть терапія.
Таянь кивнув.
Вовк вийшов, а Данило затримався. Постояв біля дверей, помовчав. Потім спитав:
– Чому ти назвав мене «пташкою»?
Тяньгоєць улігся на ліжко, втомлено глянув на нього:
– А ти що, сам не знаєш, як у гіпері виглядаєш? – і відвернувся.
Данило зачинив за собою бокс і пішов за Вовком у рубку, розмірковуючи про те, що в чомусь же експеримент тяньгойців із записом чужої пам’яті виявився не зовсім невдалим.
16. І знову Акерман.
Зворотній шлях обійшовся без пригод. Дочекавшись «Мавку» та «Хабібу» в верхньому гіпері дискретної зони, Харитон одразу ж наказав відправлятися. Данило прийняв дозу «коктейлю» і пішов на «виворіт» першим. Акерманську зону він відшукав легко, але виявилося, що після гіпершейкера «Леопарда» маяки досі перебувають у дисонансі. Втім, і не дивно – свого часу гіпершейкери і винайшли для того, щоби скидати налаштування маяків та створювати турбуленції в дискретних зонах, утруднюючи гіперпереходи для навчених і навіть для недосвідчених природних навігаторів. Данило пошукав вихід на другу акерманську зону – ту, де не було маяків, а лише буї. Вона якраз була стабільною, турбуленції не зачепили її. Але, на жаль, її розміри не дозволяли перетягти туди всі п’ять кораблів разом.
На «вивороті» з’явилася зеленкувата зірочка Богдана. Данило підлетів ближче до нього і передав: «Спробуємо пройти через розбиту зону. Треба об’єднатися». Богдан відповів згодою – він уже встиг спробувати налаштуватися на маяки Акермана і не зумів. Данило підхопив його, «поклав у кишеню» і знову зосередився на акерманській зоні. Як природному навігатору, маяки йому були не так вже й потрібні. Зрештою, він до того, як піти до запорогів, займався вільним пошуком і часто пірнав навпомацки в незнайомі та нестабільні зони. Так що він пригадав старий досвід і ринувся у вир, а через кілька секунд польоту крізь вируючу пітьму з червоними спалахами виринув у розтривоженій акерманській зоні. Тут перебували два навчених навігатора – займалися налаштуванням маяків. Данило «привітав» їх, випустив Богдана і вони обидва виринули у звичайний світ.
За єдиним часом минуло всього лише трохи більше добового цикла, і Акерманський порт виглядав так само, як і перед початком астербольного матчу: на причальних рейках сиділо безліч кораблів, локальний простір був порожнім, лише зовнішнє освітлення будов порту змінилося зі святкового різнокольорового на похмуре тьмяно-оранжеве аварійне.
Диспетчер порту одразу ж повідомив:
– Порт Акермана закритий на аварійний ремонт. Маяки дискретної зони розкалібровані.
– Ми вже в курсі, – відповів Харитон. – Нас, власне, просто з астерболу в дискрет викинуло цикл тому. «Перець», «Мавка», «Калья», «Еланора» і «Хабіба».
В голосі диспетчера прозвучала неприхована радість:
– Ну хоч хтось повернувся!!!
– А що, крім нас іще комусь не пощастило? – втрутилася в розмову Роза. Диспетчер підтвердив:
– Еге ж. Після вас у зону затягло ще «Янголів Чарлі», «Лал» і «Сокиру». Поки ніяких звісток від них не було. А вони застрахувалися перед матчем, між іншим… відсотки ж бо капають.
– Місця на причальних рейках ще є? – Вовк зробив знак Златі – мовляв, відсилай повідомлення Лео. Хоча Харитон і обіцяв йому прислати ансібль, але оскільки впоралися швидко, то витрачати енергію на миттєву передачу він вважав зайвим.
– Та є. Після матчу кілька відчайдушних поспішайлів звалили через другу зону.
На вільних причальних рейках замиготіли зелені вогні. «Перець», а за ним усі інші сіли, зістикувалися із станцією, а тут і відповідь від Лео прийшла, з позначенням місця та часу зустрічі. Харитон задумався ненадовго, щось прикинув, потім наказав:
– Зі мною – Мар’яна, Влад, Василь і Тодось. Іншим поки не виходити. Бодю, можеш із Данилом місцями махнутися.
На цих словах Данило видихнув: звісно, з командою «Перця» працювати було приємно, але вже краще повернутися в свою рідну рубку.
Вовк перемкнувся на командирів «чайок», які залишилися на Акермані:
– Прийом, хлопи. Як справи?
На екранах конференц-зв’язку змалювалися радісні пики Тимоша, Ласло та Яцька: