– Гіркоту поразки обов’язково треба перебити солодкістю задоволення, – вона випрямилася, і клієнт підскочив слідом, щоб не переривати фізичний контакт. Упіймав її руку трохи вище ліктя, стиснув:
– І хто ж ти така, міз?
– Чи це має якесь значення, містере? Я тут у власних справах, нашому кораблю стояти тут ще двійко циклів через цей астербол, і я хочу розважитися. Хіба тобі б не хотілося того ж?
Він поїдав її очима, і з кожною миттю залишки здорового глузду випаровувалися, навзамін пробуджувалася хіть. Лейла легко вивільнила руку:
– Будьмо знайомі, ханні. Мене звуть Гюльчі.
– Джозеф Ляо, – відповів клієнт. Лейла махнула віями:
– Дуже приємно. То ми розважаємося?
– М-м-м… може, знімемо номер? Тут є неподалік дуже пристойний готельчик…
Лейла кивнула, підхопила його під руку, і вони пішли на вихід з казино. Через кілька секунд за ними ув’язався Салман, не забувши при цьому забрати свій виграш. Дорогою Лейла, немов просто так перебираючи браслети, відсигналила йому на комм: «іди за нами, на очі не лізь, я його сама обтрушу».
На базарі Мар’яна та Саїд потрібну людину вирахували одразу. Це був саме той, якого впізнав Тимош. Мар’яна та Саїд пристроїлися до нього у хвіст, так, щоб між ними та клієнтом були певна відстань і хоча б людини три-чотири у натовпі, і, переходячи за ним від ятки до ятки, пасли невідривно.
– Ну, що робити будемо? Він, схоже, не дебіл і в малолюдну місцину не піде, – прошепотів Саїд. Мар’яна, перебираючи у черговій ятці низки намистин з різних матеріалів, теж шепотом відповіла:
– Мабуть, що так. Можна спробувати обшмонати, але малоймовірно, що він товар тримає в зовнішніх кишенях. Одначе… відлити ж йому напевне має закортіти, рано чи пізно. От що, а йди-но ти ближче до сортирів, випасай його там, а я у хвості залишуся.
Саїд слухняно відійшов, зробивши вигляд, ніби зацікавився товаром у іншій ятці. Мар’яна вибрала чотки з якихось видовжених фруктових кісточок, вкритих різьбою, і розрахувалася з продавцем, краєм ока спостерігаючи за клієнтом. Той нарешті відлипнув від ятки з декоративними накладками на зброю, так нічого і не придбавши, і перейшов у ряд із їжею. Мар’яна пішла за ним, крутячи в руках новокуплені чотки. Кісточки трошки кололи долоні своїми гостренькими кінчиками, але в цілому перебирати їх було доволі приємно. Заспокоювало. Вони на вигляд дуже нагадували чотки, які вона колись постійно носила із собою, і загубила… в дуже сумних обставинах. Щоб відігнати моторошні спогади, Мар’яна купила улюблені ласощі – пакунок пастили з водоростей, вгризлася в пружний брикетик, і стала вештатися по ряду, намагаючись не випустити з очей клієнта. Той, мабуть, вже втомився бродити ринком і вирішив перекусити, для чого присів біля одного з кіосків, де подавали локшину із різними добавками, замовив великий контейнер і став чекати, поки локшинар приготує. Мар’яна раптом відчула, що задуже зголодніла, і вирішила, що нічого страшного не станеться, якщо вона також попоїть та заразом на клієнта ближче подивиться. Намотала чотки на руку і теж підійшла до локшинниці:
– За скільки локшина?
– Та вся за галакт, – відповів продавець. – У нас правило: локшина – галакт, добавки безкоштовно, бери скільки влізе в один контейнер – галакт за все. Вам яку? Зара рисову варю.
– Та по дюзам, давай рисову, – Мар’яна скинула з картки галакт. – Запити є чим?
– Аякже, чай є, – продавець якраз виловив з казана шумівкою прозору рисову локшину та навалив клієнту в контейнер, той присунув до себе коробочку та навалив кілька добавок, спритно похапавши їх бамбуковими паличками з мисок, що рядком стояли на прилавку. Мар’яна також отримала свою коробку, й замислилася над вибором добавки.
– І чаю давай, – вона підхопила паличками добавку з трохи підсмаженої в соусі лососини та молодих паростків бамбуку, взялася накладати в свій контейнер. У всій засвоєній людьми галактиці, на будь-якій достатньо жвавій станції можна було побачити таку тяньгойську локшинницю, й в усіх цих місцях подібну їжу треба було їсти паличками, тим більше що бамбук ріс практично в будь-якій гідропонній системі у величезній кількості й був популярним матеріалом для усіляких потреб. Тяньгойські локшинниці разом із джамахірійською шавармою, республіканськими вареничними, інтернаціональними пундиковими, зоряносоюзовськими піццеріями та альфабетанськими бургер-шопами були найпопулярнішим фастфудом у всій Галактиці.
Локшинар поставив перед Мар’яною великий паперовий кухоль з чаєм. Тут відреагував клієнт: