Того ж дня Кальсонова арештували і влаштували йому очну ставку з Бундусовим. Під час обшуку на його квартирі знайшли і всі інші дорогоцінності, вкрадені в геолога. Припертий фактами, Кальсонов назвав ім'я злодія — Кропивкіна, якого він рекомендував Пуговкіну — справжньому організаторові крадіжки. Колишній лахмітник і збанкрутілий торговець москателями Кропивкін теж довго відпирався, але, нарешті, признався, що разом з Шульгіним пограбував квартиру Олега Феклістова.
Проте ці відомості не задовольнили лейтенанта Сидорова, який вів слідство, його цікавило, чому злодії взяли тільки частину дорогоцінностей, хоч перевернули майже все догори ногами, чогось, напевне, шукаючи.
Кропивкін знизав плечима і насмішкувато сказав, що його спільник був якийсь дивак, бо шукав тільки книгу. Він нібито був пристрасним книголюбом.
Проте лейтенант Сидоров мав свої погляди на такі пристрасті і, встановивши, що Олег виїхав до Сибіру, негайно розшукав його дядька.
Біолог уважно вислухав лейтенанта і пояснив йому значення вкраденої книги поезій Пушкіна. Сидоров спочатку висловив жаль, що Олег відразу ж не заявив про зникнення книги. Але потім, коли біолог сказав, що цінність книги з нотатками померлого геолога до деякої міри проблематична, трохи заспокоївся.
За кілька днів Пуговкіна розшукали й затримали в Іркутську.
Старий лис викручувався як міг, твердячи, що він чесний громадянин, живе тільки на свої заробітки, допомагаючи місцевому кооперативу визначати якість хутра.
Досвідчені працівники розшуку не повірили йому і зробили трус у квартирі цього «чесного» громадянина.
Крім великих запасів цінного хутра, працівники розшуку знайшли велику суму грошей, наявність яких Пуговкін не міг до ладу пояснити. На запитання, де схована книга, вкрадена в квартирі Олега Феклістова, і хто був організатором крадіжки, Пуговкін здивовано вирячив очі. Хоча він і бібліофіл, але, мовляв, усі книги придбав чесно. Нарешті Пуговкін байдуже запитав, про яку книгу, власне, йдеться. А коли почув, що розшук цікавить томик поезій Пушкіна, голосно зареготав. Щоб отаку книжку він крав? Та ж у його бібліотеці є повна збірка творів Пушкіна. На цьому він і затявся, назвавши запротоколовані показання ленінградської трійки Бундусова, Кальсонова і Кропивкіна справжнім наклепом, вимагав очної ставки з цими особами.
Місцеві органи безпеки зупинилися перед складним завданням: де шукати вкрадений томик поезій? До справи взявся один з найкращих працівників розшуку Лисичкін. Він ще раз ретельно обшукав квартиру колишнього промисловця. Цілих два дні Лисичкін пробув у просторій кімнаті, де містилася бібліотека, перегорнув по черзі кожну книгу, ще раз оглянув старанно все приміщення, але книги не знайшов.
Лисичкін вирішив, що Пуговкін, напевне, не держить цієї книги в будинку. Він машинально взяв з письмового стола тоненьку книгу в червоній оправі з написом: «Стандарти хутряних шкурок». Мабуть, Пуговкін часто користувався цим посібником і тримав його під руками. Відкривши книгу, Лисичкін почав гортати сторінки, на яких були зроблені рукою Пуговкіна всілякі критичні зауваження щодо опису різних видів хутра. Слідчий хотів уже відкласти книгу, як раптом помітив, що один листок в обрізі відрізняється кольором від інших. Він був наче більш поруділий. Лисичкін мав звичку уважно, до найменших дрібниць, оглядати все, що могло стосуватися справи, і почав гортати книгу, поки знайшов цей листок. Поглянувши на нього, він аж свиснув від несподіванки. Листок був з книги віршів Пушкіна. Лисичкін прочитав:
На цій же сторінці була накреслена невеличка карта, якісь цифри й знаки. Безсумнівно, йому пощастило знайти найважливіший аркуш з книги віршів великого поета. Пройдисвіт Пуговкін вклеїв його в довідник товарознавця. Він залишив книжку просто на письмовому столі, певний, що вона не зацікавить небажаних гостей.
Наступного дня його арештували. Злочинця привели на допит. Він почав було протестувати, що його арештовано незаконно, але затнувся на півслові, коли слідчий мовчки поклав перед собою довідник товарознавця в червоній оправі…
Переляк Пуговкіна означав мимовільне зізнання. Проте Пуговкін усе ще хитрував і зізнавався тільки в тому, що, на його думку, вже знали слідчі органи. Він усе звалював на Шульгіна і заплутався в суперечливих свідченнях, які переконали працівників розшуку в тому, що вони мають справу з організованою бандою злочинців.