Коли ці суєслови будуть перед вами протестувати й ганьбити вас за вашу "односторонність", за те, що ви є люди "одної думки" (а не десятьох нараз), – пригадайте їм, що людиною однієї думки, однієї пристрасті був і Шевченко! Сучасники пишуть, що він своїх переконань не міняв; що переконання, які запали йому в душу з ранніх літ, були непохитні й міцні, яких він боронив з цілою силою своєї "пристрасної й непогамованої вдачі"; що ці свої непохитні переконання сповідував "запально, щиро й безстрашно"; так, що його різка мова "часто змушувала інших боятися за нього або затикати вуха й тікати". А тим усім – ні теплим, ні студеним – словоблудам, які сміються з людей однієї любові, відповідайте словами Шевченкового Гайдая: "Любіть одне! Так має бути!", – не розділять надвоє свого великого почування; "хто ж каже, що усе він любить" – і біле, і чорне, – "холодний камінь він, він бреше, нічого він тоді не любить, він богохульствує!"
Брешуть і богохульствують ті, які закликають вас любити трохи синьо-жовте, трохи червоне, трохи Тризуб, трохи серп із молотом і з катом за ними. Це мертві душі, або – посланці диявола.
Коли приходять фарисеї до вас і торочать облудно: "об'єднання, об'єднання, об'єднання"; – відповідайте їм, що об'єднання – це велика річ! Але що й Шевченко радив об'єднуватися лише людям спільного духа. Пригадайте їм, що "Шевченко не був із тих людей, що легко годяться з тими, хто думав інакше, як він, особливо коли предметом спору була його вітчизна – як писали сучасники. Пригадайте, що не об'єднувався він з громадою, коли була осоружна йому духом; що в таких випадках казав: "а на громаду хоч наплюй, вона капуста головата!"
Пригадайте, що ніколи не кликав об'єднуватися з кочубеями, ні з шашлями, які гризуть і тлять тіло нації! Ні з лакеями чужинецькими, ні зі спекулянтами і шахраями! А коли будуть апелювати облудники об'єднання іти з ними "боротися за правду", – відповідайте їм словами Шевченка: "не вам, донощики і фарисеї, за правду пресвятую стать!" За цю правду стати треба, об'єднавшись з людьми однакового духа!
Коли прийдуть до вас намовляти, не стаючи на ката, а гендлем і крутійствами крутіїв "здобувати" Україну, – пригадайте їм слова Шевченка, що не скоріше встане вільна нова Україна, аж "потече сторіками у синє море кров ворожа". Бо "так було і в Трої, так і буде" – немає іншого шляху визволення нації.
Коли ж озброєні псевдонаукою нинішніх безбожних часів, переконуватимуть вас, що віра – це забобон; що вірує лише той, у кого спантеличений розум, – відповідайте тим замаскованим учням Маркса й Леніна, якою гарячою вірою вірив Шевченко! Як глузував з сучасних "прогресистів" з їхньою псевдонаукою – "немає Бога, тільки Я", тільки обезбожений плотський розум людини, оберненої у звіря або в худобу, в раба тілесних егоїстичних забаганок! Пригадайте тоді його надихане надлюдською вірою гаряче слово, що "полум'ям взялося, що вогненно заговорило!" Пригадайте свідчення сучасників і приятелів його, що – коли читав свої поезії, – як тоді горіло його серце, як світилися очі, як їм здавалося, що "над чолом його засвітився полум'яний язик"! Як він "скидався на пророка" в ті хвилини, коли був одержимий своєю безмежною вірою!
Пригадайте, як сміливо сповідував він, що перемогу дає лише непохитна віра у Вседержителя. Лише вона може "оживити і просвітити слово розумом святим". Лише вона дасть силу "рабам незрячим молитись правді на землі, а більше на землі нікому"; не гнути коліна "перед Нероном, перед Юпітером новим". Лише перед такою вірою "тисячі і тьми поганих побіжать", лише вона навчить нас як треба "за правду стать, за правду згинуть", як "розвіяти униніє і страх"…
Пригадайте, що Шевченкова віра, якою надихав мільйони українців, що лише вона дала їм змогу "за правду стать, за правду гинуть" у пам'ятні 1917-20 роки; що вона надихала й тих, які нині гинуть за тую правду, – вона, ця віра в остаточну перемогу справедливості Божої, в її тріумф над дияволом.
Його словом побивайте суєсловів, дурисвітів, підбрехачів, донощиків і фарисеїв! Явних і таємних слуг червоної зорі!
Нині Україна є знову одне велике попелище. Та на тому попелищі тліє "іскра вогню великого". Хто ж той вогонь роздмухає?
Не ті "сліпі, ниції душею", не "нетвердії, душеубогі", не невільники продажні! Ані перонові лакеї, не фарисеї! Ані їхні об'єднання! Ту іскру роздмухають у вогонь великий ті, кого благословить Господь. Ті, що вірують у Його силу. Ті, яких викликав Шевченко, щоб встали з могил, ті з "твердими руками", з "орлім оком", з "чистим серцем", з "чистою, святою, козацькою кров'ю", не кров'ю раба, люди "залізної сили". Ті, яким за спиною "виросли крила" предків-велетнів, а в серці загорівся їх дух непокірний і гордий. Тим – каже Шевченко – вложить Господь у твердії руки мечі гострі обоюдні "на отмщеніє неправди і в науку людям"! Тим, які вірують у силу духа над матерією, обіцяє він, що будуть з ними "душі праведних і сила архистратига Михаїла", патрона Києва. Вони будуть карати зло! Вони очистять Україну від чужих катів і "рідної" нечисті. Вони – вільні духом люди – створять вільний світ!
Для них другою заповіддю є заповідь любити ближнього, а першою – любов Бога. Ближнім може приємніші особистий спокій і добробут, – їм же Божа справедливість! Ближні може воліють мир і спокій, вони ж – боротьбу за ту справедливість! Як Шевченкові лицарі, як сам поет! В годину вирішального зудару з силами темряви в ім'я Христової правди мусить бути у світі розподіл. Він уже є! Видиво наших днів мав Шевченко у "Великім Льоху". Малює час, коли "над Дніпром земля затрясеться", коли над Україною "мітла простягнеться", хвостата комета, віщунка майбутніх страхіть. "Сміється й ридає ціла Україна" – сміється Сатана, і ридають люди. "Цю ніч будуть на Вкраїні родитись близнята. Один буде, як той Ґонта, катів катувати, другий буде – катам помагати". Тих близнят "Іванами обох будуть звати", і боротьбою їх повна буде Україна… Так було за Хмельниччини, було за Мазепинщини, було в 1917, так і буде!
Ті Йвани – "брати", що катам будуть помагати, вже почали свою роботу в Україні й деінде. Вже хвалять катів! Уже кличуть "спільну мову" шукати з ними, Каїнів братами звати! Хоч соромляться ще іноді прийняти червоного Магомета, та вже несуть нам його червоний "Коран" як "нову правду"! Вони вже заходилися нищити Божу правду в серцях наших, хочуть ослабити наше завзяття, обернути нас знову в те "в бур'яні курча", з курячим серцем, щоб тремтіло перед шулікою, з курячим мозком, щоб вірило дурисвітам, щоб цуралося людей типу Шевченкових героїв, єдиних своїх оборонців; щоб обезголовленою знову стала нація; щоб стали безборонною жертвою "темнії люди" в момент кривавого обрахунку. Щоб у вогні духовно окраденою збудилася зі сну Україна!
Гонити від себе треба тих шашлів, тих слуг сатани! Не приставати з ними! Йти за таким актуальним нині Заповітом Тараса! Перейнятися його великою ненавистю до рабства, до насильника-чужинця, до його підбрехачів, до всього нікчемного, боязливого, плюгавого! Перейнятися його великою вірою, що горами двигає! Його великою любов'ю до героїчної, не гелотської, України! До ЇЇ оборонців, до людей нового духа, не фарисейського, не плебейського, а шляхетного й відважного!
Він вірив, що з його слова виростуть ножі загострені. Що роздеруть вони гнилі серця наші, вицідять сукровату гнилу кров із них, кров рабську, а наллють їх кров'ю нової вільної людини. Без тієї операції, без викупної сили крови, без оновлення в дусі, без духового очищення не зробить Господь твердими наші руки, не поможе встати на ката знову!