— Впевнена, воно у вас є, і пречудове, — відповіла я, дозволяючи собі пустити холоду в голос. — Янголи й Очі перейшли межі пристойності, не кажучи вже про межі традицій та закону.
— Все заради вашого доброго імені, Тітко Лідіє. Дозволите сісти?
Я махнула рукою на стілець. Ми сіли.
— Кілька разів зайшовши в глухий кут, ми дійшли висновку, що мікроплівки, про які я вам розповідав, мусить передавати й отримувати від «Мейдей» невідома контактна особа тут, в Ардуа-холі, через мимовільне посередництво брошур, які роздають Перлові Діви.
Він замовк, чекаючи на мою відповідь.
— Я глибоко вражена! — промовила я. — Яке нахабство!
Цікаво, чому вони так довго до цього йшли? Але ж мікроплівки дуже маленькі, і кому спаде на думку запідозрити наші гарні й праведні матеріали для рекрутування? Поза сумнівом, Очі чимало часу витратили на перевірку взуття та білизни.
— Ви маєте докази? — запитала я. — І якщо так, хто ж у цьому барилі гниле яблуко?
— Ми обшукали друкарню Ардуа-холу й затримали для допиту Тітку Венді. Це здавалося найкоротшим шляхом до правди.
— Мені не віриться, що Тітка Венді може мати до цього стосунок, — мовила я. — Вона не здатна на таке планування. У неї мізки як у рибки гупі. Пропоную вам негайно її відпустити.
— Ми теж це зрозуміли. Вона отямлюватиметься від шоку в Клініці єлею цілющого, — відповів Командор.
Я вислухала його з полегшенням. Не треба болю понад необхідне, але якщо необхідно — нехай буде біль. Тітка Венді — корисна ідіотка, але ж невинна, як немовля.
— То що ви виявили? — запитала я. — Знайшли ці мікроплівки у свіжих брошурах?
— Ні, хоча огляд брошур, нещодавно привезених із Канади, виявив кілька плівок із мапами та іншою інформацією, напевно, від «Мейдей». Невідомий зрадник у наших рядах, певно, усвідомив, що ліквідація «Вбраннєвого хорта» скомпрометувала цей спосіб передачі, і припинив прикрашати брошури Перлових Дів таємною інформацією.
— Тітка Відала давно викликає у мене підозри, — повідомила я. — Тітка Гелена і Тітка Елізабет теж мають доступ до друкарні, і я сама роздаю брошури Перловим Дівам, які вирушають у місії, а отже, теж маю бути під підозрою.
Командор Джадд усміхнувся на це.
— Тітко Лідіє, вам би все жартувати навіть у такі часи, — сказав він. — Інші теж мали до них доступ: у друкарні було кілька підмайстринь. Але немає жодного свідчення злого наміру з їхнього боку, а в цьому випадку підставний винуватець не годиться. Не можна залишати на волі справжнього.
— Тож ми нічого не знаємо?
— На жаль. Це вельми погано для мене, і для вас теж, Тітко Лідіє. Моя цінність для Ради швидко падає: я обіцяв їм результат. Відчуваю зміну ставлення: до мене все рідше звертаються. Визначаю симптоми майбутньої зачистки: і мене, і вас звинуватять у недбалості рівня зради за те, що дозволили «Мейдей» так обскакати нас під самим носом, тут, в Ардуа-холі.
— Критична ситуація, — мовила я.
— Є один спосіб виправити це, — сказав Джадд. — Крихітку Ніколь слід негайно представити перед очі широкої громадськості. Телебачення, плакати, великі відкриті збори…
— Розумію, як це може допомогти.
— Було б іще дієвіше одразу оголосити про наші з нею заручини та влаштувати трансляцію весільної церемонії. Тоді ми з вами будемо недоторканні.
— Блискуче, як завжди, — відповіла на це я. — Але ж ви одружений.
— Як здоров’я моєї Дружини? — запитав Командор, докірливо піднявши брови.
— Уже краще, але не так добре, як могло б бути.
Як він міг бути таким необачним і вдатися до отрути для пацюків? Її ж так легко виявити навіть у дрібних дозах. Хай якою неприємною була Шунаміт, коли вчилася у школі, я не маю жодного бажання приєднувати її до зали пропащих дружин Джадда Синьої Бороди. Насправді вона одужує. Проте жах від перспективи повернутися у люблячі обійми чоловіка уповільнює прогрес.
— Боюся, хвороба може повернутися, — сказала я.
Він зітхнув:
— Я молитимуся за її звільнення від страждань.
— Певна, ви дістанете відповідь на ваші молитви.
Ми дивилися одне на одного через мій стіл.
— І скоро? — не втримався від запитання Командор.
— Доволі скоро, — відповіла я.
ХХІІ. ЗУПИНКА СЕРЦЯ
За два дні до того, як ми з Бекою мали отримати свої низки перлів, під час нашої приватної вечірньої молитви до нас несподівано навідалася Тітка Лідія. Їй відчинила Бека.
— О, Тітко Лідіє! — мовила вона розгублено. — Господу слава.