Я бачив, як змінився в Сіммінгтона вираз обличчя, і легко міг прочитати його думки. Мейган була небажаним членом його сім'ї. Сіммінгтон, я був певен, людина чесна, добра і, мабуть, ніколи й не думав, щоб відмовити Мейган, дочці покійної дружини, у домівці, але її одруження зі мною стало б для нього полегкістю. Нараз його обличчя пом'якшало, і він обдарував мене стриманою усмішкою.
— Сказати по правді, містере Бертон, я й гадки про таке не мав. Я бачив, що ви дуже прихильні до Мейган, але для нас вона завжди була дитям.
— Вона вже не дитя, — заперечив я.
— Ні, ні, я не про її вік.
— Вона одразу ж подорослішає, досить лише дати їй таку можливість, — сказав я сердито. — Вона не доросла ще свого віку, я знаю, але це питання одного-двох місяців. Про себе, якщо вас цікавить, можу розповісти все, що ви забажаєте. Заможний і маю чисту репутацію. Я піклуватимуся про Мейган і зроблю її щасливою.
— Як це схоже на Мейган, — скрушно мовив він.
— Вона змінить свою думку, я певен. Але мені хотілося спершу обговорити все з вами.
Містер Сіммінгтон оцінив моє ставлення до нього, і ми розійшлися дружньо.
Йдучи від Сіммінгтона, я зустрівся з міс Емілі Бартон.
— Доброго ранку, містере Бертон, — привіталася вона лагідно. — Я чула, що ви вчора їздили до Лондона.
О, звісно, вона все правильно чула! її очі були ласкаві, але не без лукавинки.
— Я їздив до свого лікаря. Міс Емілі усміхнулась.
— Кажуть, ніби Мейган ледь по спізнилася на поїзд і вскочила в купе, коли він рушив.
— З моєю допомогою, міс Бартон. Це я втягнув її туди.
— О, вам просто пощастило. Це дуже небезпечно.
Просто неймовірно, як стара незаміжниця може поставити чоловіка в дурне становище! Від подальших тортур мене врятувала місіс Дейн Калтроп, що надійшла зі своєю гостею, міс Марші. Місіс Дейн Калтроп говорила прямо.
— Доброго ранку, — привіталася вона. — Я чула, ви змусили Мейган купити собі трохи пристойного одягу. Гідний вчинок, містере Бертон. Коли людина так робить, це означає, що в неї дуже практичний інтерес. Мейган завжди мене непокоїла. Адже дівчатка, ніби й недурні, так часто втрачають розум, правда?
З тим судженням вона й пішла до рибної крамнички, а міс Марпл залишилася стояти біля мене. Помовчавши якусь хвилинку, вона сказала:
— Знаєте, місіс Дейн Калтроп незвичайна жінка. Вона майже завжди має рацію.
— Це трохи відлякує від неї, — сказав я.
— Щирість завжди має такий ефект, — пояснила міс Марпл.
Місіс Дейн Калтроп вийшла з крамнички, несучи величезного червоного омара.
— Ви коли-небудь бачили щось таке несхоже на містера Пая, — сказала вона весело. — Подивіться, який гарний, правда?
Я дуже зрадів, коли, повернувшись додому, не застав Джоанни. Мені, щиро кажучи, не хотілося її бачити. Джоанна не прийшла й на другий сніданок, що засмутило Партрідж, бо вона приготувала два філе, і коли подавала їх на стіл, сказала:
— Міс Бертон сама замовляла філе і не прийшла! Щоб якось заспокоїти Партрідж, я з'їв обидві порції.
Але від того мені не стало спокійніше за Джоанну. Її відсутність ставала загадковою.
О пів на четверту Джоанна вбігла у вітальню. Спершу я почув, як біля будинку зупинився автомобіль і, сказати по правді, не здивувався б, побачивши Гріффіта, але машина поїхала, і Джоанна вбігла сама. На ній лиця не було. Либонь, трапилося щось неприємне.
— Що з тобою? — спитав я її.
Джоанна розтулила рота і, нічого не сказавши, стулила його знову. Потім важко зітхнула і впала в крісло, втупившись у простір перед собою.
— Це був найстрашніший день у моєму житті, Джеррі, — сказала врешті.
— Та що, на бога, трапилося?
— Що зі мною було, господи, який жах!..
— Та що ж?..
— Я пішла гуляти… Просто гуляти… За гору, далеко-далеко, і йшла кілька миль. Потім у видолинку трапилася забута богом ферма. Мені хотілося пити і їсти. Я вирішила зайти і попросити молока й хліба, та не встигла підійти до будинку, як раптом розчинилися двері і на порозі з'явився Оуен.
— І що?
— Він сказав, що в будинку вагітна жінка, вона не може розродитися. Потрібна була допомога, і він послав по медсестру й ще одного лікаря. Жінці ставало гірше, а вони не приходили.
— Ну-ну…
— І він сказав: «Заходьте, ви допоможете мені краще, ніж будь-хто». Я відмовилася і пояснила, що нічого подібного у своєму житті не робила. Тоді він став просто несамовитий і нічого не хотів слухати. «Ви жінка чи ні?! — закричав. — Не можете перебороти себе, щоб допомогти іншій жінці!» — і почав виказувати мені, як я колись говорила, що хочу стати лікарем, а насправді — лише плескала язиком без жодних реальних підстав. А тепер, мовляв, ситуація реальна і я мушу поводитись, як порядна людина, а не лялечка! Я робила неймовірні речі, Джеррі: подавала інструменти, кип'ятила їх, виконувала всі його накази. Я так стомилася, падаю з ніг! Який це жах! Але він урятував її і дитину. Уявляєш, він навіть не сподівався, що врятує дитя. О господи! — схвильовано закінчила вона і затулила обличчя руками.