Я зрозумів її.
На Хай-стріт був звичайний ранок. Міс Емілі Бартон вийшла з бакалійної крамниці з господарською сумкою. Щоки їй палали, очі збуджено блищали.
— О шановний містере Бертон, я так хвилююся. Подумати тільки, я зібралася подорожувати!
— Гадаю, це вам сподобається.
— О, я цього певна. Сама б я нізащо не поїхала. Знаєте, все склалося так вдало для мене. Я давно відчувала, що мені доведеться розпрощатися з Літтл-Ферзом, бо мої фінанси стали такими бідними. Якби не це, то я нізащо б не здавала свого будинку в оренду. Але тепер, коли ви його купили і збираєтеся одружитися й жити в ньому з Мейган, я спокійна. Та й моя люба Еймі після таких страждань не знає, куди себе подіти, адже її брат одружується як це гарно, що ви обоє лишаєтеся в Лімстоку, і вона згодилася подорожувати зі мною. Ми хочемо поїхати надовго. Можливо, — міс Емілі перейшла на шепіт, — ми вирушимо в навколосвітню подорож! А Еймі така чарівна, така практична. Я так думаю: все, що робиться, — все на краще, а ви?
На мить я згадав місіс Сіммінгтон і Агнес Водделл, які лежать тепер у могилах, і подумав, чи згодні вони з цим, а потім пригадав, що хлопець Агнес був не в захваті від неї; місіс Сіммінгтон не любила Мейган і… А, ну його к бісу!
Всі ми колись помремо! І мені нічого не лишалося, як погодитися зі щасливою міс Емілі Бартон.
Я пішов по Хай-стріт, і коли опинився біля будинку Сіммінгтона, з воріт вибігла Мейган. Зустріч вийшла не зовсім романтичною, бо поряд з нею бігла велетенська англійська вівчарка, що ледве не збила мене з ніг.
— Чарівний пес, правда? — вигукнула Мейган.
— Навіть дуже. Він наш?
— Так, це весільний подарунок від Джоанни. Тобі подобаються наші весільні подарунки? Правда, гарні? Ця пухнаста шерстянка, що її подарувала міс Марпл, невідомо для чого. Чудовий чайний сервіз від містера Пая, а Елсі прислала мені підставку для грінок.
— О, це в її стилі! — перебив я Мейган.
— Вона влаштувалася в дантиста і дуже щаслива. А мені що робити?
— Перелічувати весільні подарунки. Тільки не забувай, якщо ти передумаєш, тобі доведеться відіслати подарунки назад.
— О, я не передумаю. Що ж у нас іще є? Ага, ось. Місіс Дейн Калтроп прислала єгипетського скарабея.
— Оригінальна жінка, — з удаваним захопленням проказав я.
— Стривай, стривай! Ти ж не знаєш найцікавішого. Партрідж теж прислала мені подарунок. Це найжахливіша скатертина для чаю, яку ти будь-коли бачив. Але, я гадаю, вона тепер мене любить, бо сказала, що вишила її своїми руками.
— Кислицями і будяками, напевне?
— Ні, справжніми любовними картинками.
— Господи праведний! Нарешті Партрідж оживає.
Мейган потягла мене у будинок і сказала:
— Я ніяк не можу збагнути одного. На собаці є нашийник і повідець, а Джоанна ще одного нашийника і повідця прислала. Як ти гадаєш, для чого?
— Це Джоаннині маленькі жарти, — відповів я їй.
ДОВІДКА ПРО АВТОРІВ
Рекс Стаут (1886 р.) — один із найстаріших і найпопулярнішпх представників детективного жанру в сучасній Америці. Служив на флоті, перемінив багато професій. Писати почав у 1912 році, але слава прийшла до нього пізніше, в 1934 році, коли на сторінках його романів з'явився детектив Hipo Вулф. Письменник створив про нього більше чотирьох десятків книжок, які вийшли загальним тиражем понад п'ятнадцять мільйонів примірників.
Герой романів Рекса Стаута — приватний детектив Hipo Вулф — неодружений дивак, що живе в своєму нью-йоркському будинку з вірним помічником Арчі Гудвіном та кухарем Фріцом. З дому Вулф у справах не виходить, хіба що на виставку орхідей та на обід у клубі гурманів.
Про Вулфа письменник розповідає вустами Арчі Гудвіна, що дуже схожий на холмсівського доктора Уотсона. Однак Гудвінові Вулф довіряє набагато більше — його помічник ремесло детектива знає до тонкощів. Він — очі, вуха і ноги Вулфа.
Всі романи Рекса Стаута відповідають класичним правилам побудови сюжету в детективному творі.
Більшість романів Рекса Стаута, як і «Дзвінок у двері», розповідають про тіньові боки славнозвісного американського способу життя і часто нагадують романи факту.
Народився 1921 року на острові Сіцілія в Рекамульто (провінція Адрідженто). По закінченні навчання до 1957 року вчителював у рідному містечку.
Свою літературну діяльність він почав як редактор журналу «Галерея». Починаючи з 1960 року, публікує власні твори, тема яких повсякденне життя сіцілійських трудівників, багата історія острова. Та найбільший інтерес письменник виявляє до теми злочинної діяльності мафії.