— Для вас.
— Тоді ви з глузду з'їхали. Ви не той інспектор Кремер, якого я добре знаю, і тепер я не уявляю, що мені робити. Чого це вас так цікавить, чи прослуховується наш телефон?
— Бо я не люблю ускладнювати вже й так досить складних речей. Я люблю простоту. Мені кортить знати, чи міг би я подзвонити вам додому й запросити вас сюди.
— О, подзвонити ви, звичайно, могли б, але тоді я б запропонував краще пройтися.
Він кивнув головою.
— Гаразд. Я маю намір дещо у вас спитати, Гудвіне. Мені відомо, що Вулф зчепився з ФБР, і я хочу знати, в чім річ. Я хочу знати геть усе. Навіть якщо розповідати доведеться цілий день.
Я похитав головою:
— Це табу, і ви добре це знаєте.
— Табу, дідько б його вхопив?! — вибухнув Кремер. — А те, що я прийшов сюди? А що я тут правлю з вами теревені?! Я гадав, у вас є трохи смальцю в голові! Невже ви не розумієте, що я роблю?
— Не розумію. Я не маю ні найменшого уявлення про те, що ви робите.
— Тоді я вам скажу. Я все добре знаю, Гудвіне. Знаю — мені це належить знати, — що ви з Вулфом іноді стинаєте кути, і я знаю також, що за певні рамки ви не виходите. Так ось, зараз ми тут із вами самі, і я дещо вам скажу. Години дві тому мене викликав до себе комісар поліції. Йому подзвонив Джім Пераццо. Знаєте, хто це такий?
— Звичайно, я маю честь його знати. Директор державної ліцензійної служби штату Нью-Йорк. Бродвей, будинок номер двісті сімдесят.
— Атож, ви не помилились. Але я не хочу тягти сірка за хвіст. ФБР вимагає, щоб Пераццо забрав у вас із Вулфом ліцензії приватних детективів. Пераццо зажадав від комісара всі відомості, які має про вас поліція. А комісар знає, що я вже років зо два підтримую… гм… з вами контакти, і наказав мені подати докладний рапорт. Письмово. Адже вам відомо, що таке рапорт, — усе залежить від того, хто його пише. І перше ніж сісти за рапорт, я хочу знати: що такого зробив чи робить Вулф, чого ФБР не може йому пробачити? Я хочу мати про це повне уявлення.
Якщо вам треба виграти час і зосередитись, дуже добре дати роботу рукам — скажімо, струснути попіл з сигарети чи висякатись. Але я не курю, отож довелося взяти зі столу пакет з молоком, надірвати ріжок і обережно наповнити склянку. Очевидне було одне. Кремер міг подзвонити й викликати мене до себе в кабінет або прийти до Вулфа додому. Проте ні того, ні того він не зробив, маючи підозру, що наш телефон підслуховують, а за будинком стежать. Виходить, Кремер не бажає, щоб ФБР знало про його контакти зі мною, і доклав чимало зусиль, аби влаштувати цю зустріч. Він розповів мені про ФБР, про Пераццо і комісара, а для поліцейського інспектора розмовляти з приватним детективом — це просто ганьба. Отже, Кремер не хоче, щоб у нас забрали ліцензії, а це означає: йому щось гризе душу, і непогано було б довідатись, що саме. За таких обставин, перше ніж розповідати, та ще кому — поліцейському! — слід було б зателефонувати Вулфові й дістати відповідні вказівки. А дана мені Вулфом інструкція на такий непередбачений випадок полягала в тому, що я повинен покладатися на здоровий глузд та власний досвід.
І я вирішив так і зробити. Я відпив трохи молока, поставив склянку на стіл і сказав:
— Ну, коли вже ви дозволяєте собі порушувати інструкції, то я можу зробити це тим більше. Річ у тім…
І я розповів йому всю історію — про візит місіс Бранер, сто тисяч доларів авансу, вечір із Лоном Коуеном, мою розмову з місіс Бранер та Сарою Дакос, про день, згаяний на «Еверс Електронік», Ернста Мюллера й Джулію Фенстер, і про те, як я ночував на кушетці в кабінеті. У подробиці я не вдававсь, але в загальних рисах розказав усе, ще й відповідав раз у раз на запитання Кремера. Коли я закінчив, моя склянка була порожня, а Кремер уже тримав у зубах сигару. Взагалі він сигар не курить, а тільки жує їх — переводить, та й годі.
Нарешті Кремер вийняв з рота сигару й промовив:
— Виходить, ті сто тисяч доларів залишаться, хоч би там що, йому?
Я кивнув головою.
— І чек на моє ім'я. Я про нього згадував?
— Згадували. Вулф мене не дивує. З його шанолюбством… На світі немає нікого й нічого такого, за кого й за що він не взявся б, коли йому заплатять. А ось ви мене здивували. Ви ж бо збіса добре знаєте, що з ФБР не повоюєш. Цього не дозволяє собі навіть Білий дім. Це однаково що тільки ятрити болячку, а не лікувати її. Ви лізете на рожен і своє дістанете. Це ви з'їхали з глузду!
Я знов налив собі молока й відповів:
— Ви маєте рацію. Хоч так подивись, хоч так, а ви маєте цілковиту рацію. Ще годину тому я просто сказав би: «Амінь!» Але, знаєте, тепер я дивлюсь на це діло інакше. Я згадував про те, що сказав учора ввечері містер Вулф? Він сказав, що наші заходи примусять діяти й інших людей. Ось бачите, ФБР уже турбує Пераццо, Пераццо дзвонить комісарові, той дзвонить вам, а ви кличете на конфіденційну розмову мене і пригощаєте молоком, що здається абсолютно неймовірним. А коли могла статися одна неймовірна подія, то може статися й друга. Ви дозволите поставити вам одне запитання?