Розділ перший
Той розтік озера Комо, який завертає на південь між двома суцільними пасмами гір, що витворюють, то висуваючись, то відступаючи, безліч бухт і заток, якось раптово вужчає, прибирає в усьому вигляду річки й тече отак далі між високим мисом праворуч та широким низинним узбережжям ліворуч. Міст, перекинутий саме тут між двома берегами, ще дужче вирізняє це перетворення для зору, мовби позначаючи те місце, де кінчається озеро й знову починається річка Адда, яка трохи далі ще раз обертається на озеро там, де береги, знову розступаючись, надають воді змогу вільно й поволеньки розливатися по нових затоках і нових бухтах. Узбережжя, витворене намулами трьох могутніх потоків, поступово вищає, прилягаючи до двох суміжних гip: одна зветься Сан-Мартіно, друга на ломбардському діалекті — Резегоне (тобто Велика Пилка), за численні й вишикувані в ряд зубці, котрі роблять її схожою на пилку, тож всяк, щойно глянувши на неї (тільки неодмінно спереду — наприклад, з опівнічних стін Мілана), швидко впізнає її за цією прикметою в довгім і широкім пасмі гір з менш відомими назвами і не таким своєрідним виглядом.
На досить довгому відтинку берег вищає положистим і сталим схилом; далі його перетинають горби й долини, кручі й рівні площинки — залежно від будови обох гір та роботи вод. Нижній край берега, поперетинаний гирлами потоків, складений майже всуціль із ріні та кругляччя; далі тягнуться поля й виноградники з порозкиданими серед них садибами, селищами, хутірцями; де-не-де високо в гори здираються ліси.
Лекко, головне серед цих поселень, даючи назву всій місцевості, лежить неподалік від мосту, на березі озера; а часом одним краєм опиняється в озері, коли там добре прибуває вода. Нині це вже чимале містечко, що має от-от стати містом. У ті часи, коли відбулися події, про які ми збираємось розповісти, це вже досить значне містечко правило водночас за фортецю, тим-то мало честь бути місцеперебуванням коменданта й користалося привілеєм тримати в своїх стінах постійний гарнізон іспанських солдатів, котрі навчали місцевих дівчат і жінок скромного поводження, час від часу гладили спину декому з чоловіків та батьків, а наприкінці літа не проминали нагоди розпорошитися по виноградниках, щоб трохи позривати винограду і в такий спосіб полегшити селянам тягар збирання.
Від села до села, з гірських висот до берега, з горба на горб в'юнились тоді й досі в'юняться дороги та стежки, більш-менш круті, а подекуди й положисті; вони то пірнають і заглиблюються в куточки між навислими скелями, звідки видно вгорі тільки смужку неба та якусь вершину гори; то пролягають на високих відкритих рівнинах, звідки перед зором постають більш-менш далекі обшири, завжди розмаїті й завжди чимсь нові, залежно від ширини охоплення зором довколишньої місцевості з різних точок, а також від того, як розгортається чи згортається, виступає вперед, а чи зовсім зникає та чи та картина. Часом видніє то один, то другий клаптик, а інколи й добрячий обшир цього велетенського й різноманітного водного дзеркала. Осьде озеро, яке замикається аж на обрії, або, скорше, губиться в нагромадженні гір, а потім поступово ширшає між подальшими горами, що одна по одній постають перед зором, відбиваючись у воді в перевернутому вигляді з усіма прибережними сільцями; онде розтік річки, потім озеро, далі знову видніє річка, гублячись блискотливими закрутами серед гір, які йдуть за нею, поступово нижчаючи й теж ніби зникаючи за обрієм. І місце, звідки ви споглядаєте ці різноманітні картини, само по собі, хоч би куди ви подивились,— також картина: гора, по схилах якої ви подорожуєте, розгортає перед вами й круг вас свої вершини та урвища, чіткі, рельєфні, мінливі ледве не щокроку, причім те, що спершу видавалося вам суцільним гірським кряжем, несподівано розпадається, і вирізняються окремі пасма; і те, що ви оце тільки бачили на схилі, нараз опиняється аж на вершині. Привітний гостинний вигляд цих схилів приємно пом'якшує дикість і ще дужче відтінює пишноту всіх інших краєвидів.