Щоправда, було й чимало таких, кому це навернення — спричинившись до такого шуму — дало все що завгодно, крім задоволення; то все були наймані злочинці, численні співучасники лиходійстві вони втрачали ту могутню силу, на яку звикли спиратися. Адже вмить урвалися всі ниточки давно задуманих підступів, можливо, навіть саме в ту мить, коли вже мала надійти звістка про їхнє невдале завершення. Але ми вже бачили, які розмаїті почуття викликало це навернення у найманих убивць, що перебували тоді при Безіменному, й почули про це з його власних вуст: подив, горе, смуток, досаду — всього потроху, крім презирства й ненависті. Те саме відчували й інші його поплічники в різних місцях, а так само й спільники більш високого польоту, зачувши приголомшливу новину. Зате скільки зненависті дісталося кардиналові Федеріго — про це свідчать наведені в іншому місці слова Ріпамонті. На Федеріго дивилися як на чоловіка, що втрутився в чужі справи, аби розладнати їх, а Безіменний прагнув тільки до спасіння своєї душі — на це ніхто не мав права скаржитись.
Потроху більшість найманих убивць, не зумівши пристосуватися до нових вимог і не сподіваючись на зміну справ, пішли геть. Хто подався шукати іншого господаря, можливо, навіть серед колишніх друзів Безіменного; хто завербувався в яке-небудь «терцо»[153], як тоді казали: іспанське, мантуанське або ще якоїсь із воюючих сторін; хто вийшов на велику дорогу чинити дрібний грабунок на свій страх і ризик; а хто заспокоївся, почавши шахраювати. В такий же спосіб, треба гадати, повелися й усі ті, хто раніше діяв під його керівництвом і по інших околах. Щодо тих, хто зумів пристосуватися до нового способу життя або ж прийняв його доброхіть, то більшість із таких, родом із долини, повернулася на свої поля або до ремесел, вивчених іще змалку, а потім занехтуваних. Прийшлі ж позалишалися в замку як служники; і ті й ті, ніби знов діставши благодать водночас із своїм господарем, жили, як і він, не чинячи й не терплячи зла, беззбройні й усіма шановані.
Коли під час вторгнення найманців декотрі втікачі з потерпілих від нашестя поселень поприходили нагору до замку просити притулку, Безіменний, вдоволений тим, що гнані шукають пристановища в тих самих стінах, на які так довго поглядали здалеку, ніби на велетенське чудовисько, прихистив цих позбавлених даху людей скорше з вияву вдячності, аніж звичайної ласки; він звелів сповістити, що його замок відчинено для всякого, хто захоче знайти в ньому притулок, і відразу постановив привести до стану оборони не тільки замок, а й усю долину на той випадок, якби ландскнехти або каппеллетті спробували зайти сюди, щоб похазяйнувати. Він зібрав усіх служників, нечислених, зате відданих, і звернувся до них із промовою про те, що господь посилає їм і йому гарну нагоду допомогти ближнім, яких вони в свій час так пригнічували й примушували тремтіти. Своїм звичайним владним голосом, який виказував певність цілковитого послуху, він виклав у загальних рисах те, чого вимагав від них, а надто докладно розповів; як поводити себе, щоб люди, які приходили сюди нагору в пошуках пристановища, вбачали в них тільки друзів і захисників. Потім він наказав попереносити з кімнати на горищі вогнепальну, ріжучу й колючу зброю, яка вже певний час валялася там купою, й пороздавав її. Своїм селянам і орендарям у долині він звелів переказати, щоб усі охочі приходили зі зброєю до замку. Тим, хто не мав зброї, він давав свою; відібрав декотрих, призначивши їх ніби командирами, і поставив інших під їхнє командування, порозставляв пости біля всіх проходів і в інших місцях долини, на схилі гори, біля замкових воріт; встановив години й порядок, зміни вартових, як у справдешньому таборі і як це було заведено в самому замку за часів злочинного життя його володаря.
В одному кутку цієї ж кімнати на горищі окремо стояла або лежала на підлозі зброя, яку носив тільки він сам. Тут був його знаменитий карабін, мушкети, шпаги, мечі, пістолети, криві ножі, кинджали. Ніхто з слуг не торкнувся їх; вони вирішили спитати господаря, яку зброю він накаже принести собі. «Ніяку»,— відповів Безіменний і, чи то через обітницю, чи то навмисне, так і залишався беззбройним на чолі цього своєрідного гарнізону.
Водночас він доручив чоловікам і жінкам, які працювали в нього або були його підвладні, влаштувати у палаці житло для чимбільшої кількості людей, порозставляти ліжка, порозкладати солом'яники та матраци по кімнатах і покоях, перетворених на загальні спальні. Він також дав розпорядження підвозити в достатку харчові припаси, щоб прогодувати гостей, яких йому пошле господь і яких щодень справді ставало чимраз більше. Сам він ніколи не сидів згорнувши руки. В замку або поза ним, сходячи догори й спускаючись донизу, він обходив усю долину, усюди давав розпорядження, підбадьорював людей, міняв варту, словом і ділом, навіть просто своєю присутністю робив і підтримував порядок. У будинку й на дорозі він зустрічав новоприбулих. І всі, вже бачивши його або зустрічаючи вперше, дивилися на нього з захватом, на мить забуваючи ті злигодні та страхи, що позаганяли їх на отакенну височину, І оберталися ще раз подивитися йому вслід, коли, розставшися з ними, він ішов далі в своїх справах.