Мені здається, немає потреби бути дуже обізнаним в історії понять і слів, щоб знати, що чимало їх пройшли тим самим шляхом. Слава богу, що в нас не так уже багато понять і слів такого гатунку й такої ваги, які до того ж дістають свою очевидність такою дорогою ціною; таких, з якими можна поєднувати подібні обставини. Проте як у малих, так і у великих справах можна було б у більшості випадків уникнути такого довгого й кривулястого шляху, дотримуючись уже давно випробуваного способу: спостерігати, слухати, порівнювати й думати, перш ніж говорити.
А втім, говорити — сама по собі справа настільки легша, ніж усе інше разом узяте, що з цього погляду люди заслуговують на деяку поблажливість.
Розділ тридцять другий
Оскільки ставало чимдалі важче вдовольняти тяжкі вимоги, висовувані обставинами, то в Раді декуріонів 4 травня вирішили звернутися по допомогу до губернатора. І ось 22 травня до табору було відряджено двох представників колегії декуріонів, щоб ознайомити губернатора з лихом і тяжким становищем міста: величезні витрати, порожня скарбниця, незібрані поточні податки через загальне збідніння, викликане такою кількістю причин, а надто розоренням під час війни. Далі треба було переконати губернатора в тому, що, згідно постійно діючих законів і звичаїв та особливої постанови Карла V, видатки в зв'язку з чумою повинні лягати на скарбницю: так, в чумну епідемію 1576 року губернатор маркіз Айямонте не лише припинив збирання всіх казенних податків, але навіть дав місту субсидію в сорок тисяч скуді з тієї ж скарбниці. Нарешті, було доручено просити губернатора про чотири речі: щоб він припинив збирання податків, як було зроблено того разу; щоб скарбниця видала грошей; щоб губернатор повідомив короля про лиха міста й провінції; щоб він звільнив від найманих військ країну, вже розорену попередніми. Губернатор відповів на це посланням, де висловив своє співчуття й нові прохання: він, мовляв, дуже жалкує, що не може бути в місті, аби докласти все своє старання й усіляко допомогти постраждалим, але сподівається, що старання панів членів трибуналу надолужить це. Нині такий час, що вимагає витрат; не жаліючи засобів і хисту, слід викручуватися якнайспритніше. Що ж до висловлених вимог, procuere en el mejor modo que el tiempo y necesidades presentes permitieren[158]. А внизу карлючки, що мали значити: «Амброджо Спінола», такі самі чіткі, як і його обіцянки. Великий канцлер Феддер написав йому, що цю відповідь було прочитано декуріонами соп gran desconsuelo[159]. Потому почалися нові поїздки туди й назад, запити та відповіді; та я не думаю, щоб були прийняті певніші ухвали. Через якийсь час, саме в розпал чуми, губернатор особливою грамотою передав свою владу Феррерові, бо ж йому самому доводиться, писав він, думати тільки про війну.
До речі, треба сказати, що ця війна разом з чумою забрала, не рахуючи солдатів, щонайменше мільйон людей в Ломбардії, Венеціанській області, П'ємонті, Тоскані й частково в Романьї, а також спустошила, як ми бачили вище, місцевості, по яких пройшлася не на повну силу. Можете собі уявити, що коїлося там, де вона була в самому розпалі. Ця війна, після взяття й жорстокого розграбування Мантуї, скінчилася загальним визнанням нового герцога[160], для звільнення якого її було розпочато. Проте треба сказати, що йому довелося поступитися герцогові Савойському частиною Монферрато з прибутком у п'ятнадцять тисяч скуді, а Ферранте, герцогові Гвасталли,— другими землями з прибутком у шість тисяч; укладено також іще й особливий цілковито секретний договір, за яким вищеназваний герцог Савойський віддав Франції Пінероло; через деякий час цей договір виконано вже під іншим приводом, причому вдалися до всіляких хитрощів.
158
Він готовий потурбуватися в найкращий спосіб, наскільки це дозволить момент і насущні потреби (
160
Мантую було взято в 1630 р. імперськими військами, але після Регенбурзького миру, ратифікованого в П'ємонті наступного року, власником Мантуї визнано Карло Гонзаго Неверського.