Выбрать главу

Інший приклад — Ірак. Жидівська громада (110000 чоловік в 1948 році) глибоко вкоренилася в цій країні. Головний рабин Іраку Хедурі Сассун заявляв: "Жиди та араби користуються однаковими правами та привілеями протягом тисячі років і не вважають себе роздільними елементами цієї нації".

Тоді, в 1950 році, почалися ізраїльські терористичні акції в Багдаді. Оскільки іракські жиди не поспішали записуватися до списків на імміграцію в Ізраїль, ізраїльські секретні служби, щоб переконати жидів, що вони перебувають у небезпеці, почали використовувати проти них бомби… Вибухом в синагозі Шем-Тов були вбиті троє і десятки поранені. Так почався вихід, названий "Операція Алі-Баба".

Джерела: "Хвалам хазе", 20 квітня та 1 червня 1966 р., "Єдіот Ахронот", 8 листопада 1977 р.

Постійна із часів Теодора Герцля доктрина визначає жида не за приналежністю до релігії, а за приналежністю до раси.

Стаття 4б основного закону держави Ізраїль (яка не має конституції), що визначає "Закон про повернення" (№ 5710 від 1950 року), говорить: "Жидом вважається особа, що народилася від жидівської матері або звернена в юдаїзм" (расовий або конфесіональний критерій).

Джерело: Клейн. Жидівська держава. Вид. Дюно, Париж, с. 156.

В 1895 році Герцль писав німецькому кореспондентові Шпейделю: "Я розумію антисемітизм. Ми, жиди, залишилися, хоча й не з нашої вини, чужорідним тілом у різних націях".

Джерело: Т. Герцль. Щоденники, с. 9.

Через кілька сторінок він висловлюється ще ясніше: "Антисеміти стануть нашими самими надійними друзями, антисемітські країни — нашими союзниками" (там же, с. 19).

Мета була одна: зібрати жидів у всесвітньому гетто.

Факти підтвердили правоту Теодора Герцля.

Побожні жиди повторюють щодня: "На наступний рік — у Єрусалимі", усвідомлюючи Єрусалим не як певну територію, а як символ союзу Бога з людьми, для здійснення якого потрібні особисті зусилля. Але "Повернення" здійснювалося під впливом погроз антисемітів і іноземних держав.

31 серпня 1949 року, звертаючись до групи американців, що відвідали Ізраїль, Бен-Гуріон заявив: "Хоча ми досягли нашої мети і створили Жидівську державу, ми тільки починаємо. Сьогодні в Ізраїлеві всього 900000 жидів, у той час як більшість жидівських народів ще перебуває за кордоном. Наше майбутнє завдання — зібрати всіх жидів в Ізраїлі".

Метою Бен-Гуріона було зібрати в Ізраїлі з 1951-го до 1961 року чотири мільйони жидів. Приїхало 800000. В 60-і роки імміграція не перевищувала 30000 на рік. В 1975–1976 роки еміграція з Ізраїлю перевищила імміграцію.

Тільки неабиякі переслідування, як у Румунії, дали деякий імпульс "Поверненню".

Навіть гітлерівські жорстокості не допомогли здійсненню мрії Бен-Гуріона.

З жидівських жертв нацизму, які знайшли притулок за кордоном у період з 1935-го по 1943 рік, лише 8,5 % улаштувалися в Палестині. США обмежили прийом 182 тисячами (менше 7 %), Англія — 67 тисячами (менше 2 %). Незмірна більшість, 75 %, знайшла притулок у Радянському Союзі.

Джерело: Інститут з жидівських справ у Нью-Йорку. Ці цифри наводяться в кн.: Крістофер Сайкес. Роздоріжжя на шляху в Ізраїль. Лондон, 1965 і Н. Вайншток. Сіонізм проти Ізраїлю, с. 146.

2. МІФ ПРО НЮРНБЕРЗЬКЕ ПРАВОСУДДЯ

"Цей трибунал є продовженням військових зусиль союзних націй".

Джерело: Роберт Джексон, генеральний прокурор США (засідання 26 липня 1946).

8 серпня 1945 року американські, англійські, французькі і радянські керівники зібралися в Лондоні, щоб організувати "переслідування та покарання головних військових злочинців європейських держав Вісі, створивши "Міжнародний військовий трибунал" (стаття 1а).

Ці злочини визначалися в главі II, стаття 6:

1) "Злочини проти миру", інкриміновані тим, хто відповідальний за розв'язання війни.

2) "Військові злочини" — порушення законів і звичаїв війни.

3) "Злочини проти людяності", тобто головним чином, проти цивільного населення.

Впровадження такої юрисдикції вже викликає ряд зауважень.

1. Це не був міжнародний трибунал, тому що в ньому були представлені тільки переможці, отже, розглядалися лише злочини, вчинені переможеними. Як справедливо визнав генеральний прокурор США Роберт Джексон, що головував на засіданні 26 липня 1946 року: "Союзники технічно усе ще перебувають у стані війни з Німеччиною… І як військовий трибунал цей трибунал є продовженням військових зусиль союзних націй".