На щастя, пролунали голоси протесту проти подібних перегинів в Англії, де народ, настільки ж високо культурний, як і німецький, не міг дозволити змішувати себе із кровожерливими керівниками та проповідниками ненависті і смерті.
Із січня 1934 року сіоністський лідер Володимир Жаботинський проголошував у жидівській газеті "Наша мова":
"Наші жидівські інтереси вимагають остаточного знищення Німеччини. Німецький народ у цілому являє для нас небезпеку".
Черчілль зі свого боку довірчо сказав Полю Рейно 16 травня 1940 року: "Ми вморимо Німеччину голодом. Ми зруйнуємо її міста. Ми спалимо її врожай і її ліси".
Джерело: Поль Бодуем. "Дев'ять місяців в уряді". — "Табль Гаїв", 1948, с.57.
В 1942 році британський міністр лорд Вансіттарт, справжній апостол ненависті, виправдував жахи англійських бомбувань:
"Єдині гарні німці — мертві німці; нехай же бомби падають дощем!"
У липні 1944 року Уінстон Черчілль надіслав своєму начальникові генерального штабу генералові Гастінгсу Ісмею меморандум на чотирьох сторінках, у якому запропонував наступний проект:
"Я хотів би, щоб Ви самим серйозним чином помізкували над питанням про задушливі гази…
Безглуздо брати до уваги в цій справі мораль, у той час як увесь світ застосовував їх (задушливі гази) під час минулої війни, і ніяких протестів з боку моралістів або церкви не було. З іншого боку, у цю епоху бомбування відкритих міст вважалося забороненим; сьогодні увесь світ практикує його як саме собою зрозуміле явище. Мова йде просто про моду, порівнянну з еволюцією довжини спідниць у жінок… Я хотів би, щоб ви холоднокровно вивчили питання, у що обійдеться застосування задушливих газів… Не треба зв'язувати собі руки дурними принципами…
Ми могли б наповнити газами міста Руру та інші міста Німеччини, так що більшості їхнього населення була потрібна б постійна медична допомога… Може пройти кілька тижнів або навіть місяців, перш ніж я зажадаю від Вас наповнити Німеччину задушливими газами. Якщо ми це зробимо, то будемо діяти навпростець. Чекаючи цього я хотів би, щоб це питання було холоднокровно вивчене розумними людьми, а не групою сумовитих псалмоспівачів в уніформі, яких зустрічаєш там і сям".
Джерело: "Амерікен херітедж", серпень-вересень 1985.
Ні Черчілль, ні Сталін, ні Трумен не сиділи на лаві військових злочинців. Також не були притягнуті до відповідальності автори самих мерзенних закликів до злочинів. Назвемо лише два самих кричущих приклади. Заклик до "геноциду", цього разу в справжньому сенсі слова, був проголошений в 1942 році в книзі американського жида Теодора Кауфмана "Німеччина повинна загинути", головною тезою якої були: "Німці (будь то антинацисти, комуністи або навіть філосеміти[5]) не заслуговують на життя. Отже, після війни потрібно мобілізувати 20000 лікарів, щоб вони стерилізували по 25 німців або німкень на день, так щоб через три місяці не залишиться жодного німця, здатного до продовження роду, і через 60 років німецька раса повністю зникне".
Це було вдалою знахідкою для розпалювання антисемітизму. Гітлер наказав читати уривки із цієї книги на всіх радіостанціях.
Або так само "Заклик до Червоної армії", опублікований радянським письменником Іллею Еренбургом у жовтні 1944 року: "Вбивайте, вбивайте! Серед німців немає невинних, ні серед живих, ні серед тих, хто ще не народився. Виконуйте наказ товариша Сталіна — знищити фашистського звіра в його власній барлозі. Ґвалтуйте гордих німецьких жінок, нехай вони будуть вашою законною здобиччю. Вбивайте, доблесні солдати Червоної армії, і нехай ваш натиск буде незборимий" (цитується за книгою адмірала Деніца "Десять років і двадцять днів", с. 343–344).
І цих авторів теж не було серед обвинувачуваних у Нюрнберзі, так само як і глав держав, які їм протегували.
Не було й відповідальних за бомбування англійцями та американцями Дрездена, результатом якого були 200.000 жертв серед цивільного населення, притім без усякого інтересу з військової точки зору — радянська авіація не зачіпала ці цілі. Не було й Трумена, винного в атомному апокаліпсисі в Хіросімі і Нагасакі, результатом якого були 300.000 жертв серед цивільного населення, і теж без усякої військової необхідності, тому що питання про капітуляцію Японії було уже вирішене імператором.
5
Філосеміт (грец. від рhileo — люблю і семіт) — прихильник, прибічник жидів