Указавши на цю "націоналістичну кризу" політичного сіонізму, яка є перекрученням духовності юдаїзму, він закінчив так:
"Ми сподівалися врятувати жидівський націоналізм від помилки, від перетворення народу в ідола. Ми зазнали невдачі".
Джерело: М. Бубер. Ізраїль і світ. Нью-Йорк, 1948, с. 263.
Професор Юда Магнес (Judas Magnes), президент жидівського університету в Єрусалимі з 1926 року, вважав, що Білтморська програма 1942 року, що вимагала створення Жидівської держави в Палестині, призвела до війни проти арабів.
Джерело: Норман Бентвич. Заради Сіону. Біографія Юди Магнеса. Філадельфія, "Jewish Publication Society of America," 1954, с. 352.
У промові, виголошеній в 1948 році при відкритті нового університетського навчального року, Магнес сказав:
"Жиди заговорили новим голосом, голосом рушниць. Така нова Тора землі Ізраїлю. Світ у владі божевілля через фізичну силу. Нехай оберігають небеса юдаїзм[1]і народ Ізраїлю від цього божевілля. Значну частину могутньої діаспори завоював язичницький юдаїзм. У часи романтичного сіонізму ми думали, що Сіон повинен бути спокутий праведністю. Всі жиди Америки відповідають за цю помилку, за цю «мутацію» … навіть ті, хто не згодний з діями язичницького керівництва, але залишається байдужим. Анестезія морального почуття приводить до його атрофії" (там же, с. 131).
Насправді в Америці після Білтморської декларації сіоністські керівники мали могутнього заступника — США, і Всесвітня сіоністська організація переборола опір жидів, вірних духовним традиціям пророків Ізраїлю, та зажадала створення вже не "жидівського національного осередку в Палестині", відповідно до термінів (якщо не духу) декларації Бальфура часів Першої світової війни, а створення Жидівської Палестинської держави.
Уже в 1938 році Альберт Ейнштейн засудив таку орієнтацію:
"Було б більше розумним, на мій погляд, прийти до якоїсь угоди з арабами на основі спільного мирного життя, ніж створювати жидівську державу. Моє розуміння суті юдаїзму противиться ідеї жидівської держави із кордонами, з армією та тимчасовою владою… Я боюся, що юдаїзму буде завданий внутрішній збиток внаслідок розвитку в його лавах вузького націоналізму. Ми більше не жиди епохи Маккавеїв. Знову стати націями в політичному сенсі слова було б рівнозначно відходу від духовності нашого співтовариства, якій ми зобов'язані генієві наших Пророків".
Джерело: Рабин М. Менухін. Занепад юдаїзму в наш час, 1969, с. 324.
Не бракувало й протестів і після кожного порушення Ізраїлем міжнародного права. Назвемо лише два приклади, коли було привселюдно заявлене про те, про що мільйони жидів думають але не можуть привселюдно сказати, боячись інтелектуальної інквізиції ізраїльсько-сіоністського лобі. В 1960 році під час процесу Ейхмана в Єрусалимі Американська рада з юдаїзму надіслала державному секретареві Крістіану Гертеру листа, у якому відмовила ізраїльському уряду в праві говорити від імені всіх жидів. Рада заявила, що юдаїзм — справа релігії, а не національності.
Джерело: "Ле Монд", 21 червня 1960 р.
8 червня 1982 року професор Бенджамін Коган з тель-авівського університету, після кривавого вторгнення ізраїльських військ до Лівану, написав П. Відалю-Наке:
"Я пишу Вам, слухаючи транзистор, по якому тільки що оголосили, що "ми" на шляху до "досягнення нашої мети" у Лівані: забезпечити "мир" жителям Галілеї. Ця гідна Геббельса неправда доводить мене до сказу. Зрозуміло, що ця дика війна, більш варварська, чим всі попередні, не має нічого загального ні із замахом у Лондоні, ні із безпекою Галілеї. Жиди, сини Авраама, які самі були жертвами стількох жорстокостів, як можуть вони бути такими жорстокими? Найбільший успіх сіоністів — деюдизація жидів.
Зробіть, дорогі друзі, усе, що у ваших силах, щоб бегіни та шарони не досягли своєї подвійної мети: остаточної ліквідації (це вислів в моді тут зараз) палестинців як народу та ізраїльтян як людських істот".
Джерело: лист, опублікований в "Ле Монд" 19 червня 1982 р.
"Професор Лейбовіц вважає ізраїльську політику в Лівані юдонацистською".
1
Юдаїзм (грец. Ἰουδαϊσμός, івр. יהדות, «жидівська релігія»; від імені Юди, сина біблейського патріарха Якова) — одна з стародавніх етнічних релігій, релігія давніх юдеїв, що проживали на території сучасної держави Ізраїль, та віруючих сучасних жидів, заснована, відповідно до ТаНаХу (Старого Заповіту), на заповітах Бога Аврааму близько 1750 р. до н.е. і доповнена заповітами Мойсея близько 1300 р. до н.е. (прим. перекладача).