Їм, безсумнівно, було удосталь "загальновідомого факту" — майже так за часів полювання на відьом ніхто не насмілювався ставити під сумнів їх "злягання з дияволом", не ризикуючи самому піти на вогнище.
Один з юристів, посланих американцями в Дахау, що став американським табором і центром "суду над військовими злочинцями", Стівен Пінтер писав:
"Я жив у Дахау протягом 17 місяців після війни як військовий суддя США - і я можу засвідчити, що в Дахау не було газових камер. Те, що показують відвідувачам і невірно називають газовою камерою, насправді - пічка крематорію. Ніяких газових камер не було й в інших концтаборах у Німеччині. Говорять, була газова камера в Освенцімі, але Освенцім перебував у російській зоні, і росіяни не дозволили нам його відвідати… Використовувався також старий пропагандистський міф, відповідно до якого були вбиті мільйони жидів. Я можу затверджувати, провівши 6 років після війни в Німеччині та в Австрії, що було вбито багато жидів, але, зрозуміло, менше мільйона, і я думаю, що є найбільш кваліфікованим фахівцем, щоб судити про це".
Джерело: лист Пінтера в католицькому щотижневику "Аур Санді Візітері", 14 червня 1959 року.
За відсутності письмових доказів і бездоганних документів, Нюрнберзький трибунал змушений був, як всі наступні романісти та постановники фільмів, ґрунтуватися на "свідченнях".
Уцілілі, що буди викликані як свідки і засвідчили існування "газових камер", робили це не на підставі того, що самі бачили: вони лише "чули, що про це говорили".
Типовий приклад — доктор Бенедикт Каутський, що успадкував від свого батька керівництво австрійською соціал-демократичною партією.
Заявивши, що в Освенцімі ніхто не виживав більше трьох місяців (хоча сам він перебував там три роки), він написав у своїй книзі "Диявол і проклятий", опублікованої у Швейцарії в 1946 році, із приводу "газових камер":
"Я сам їх не бачив, але про їх існування мені казали багато людей, яким можна вірити".
Багато з показань вважаються основними, зокрема, показання Рудольфа Хесса, Заукеля та Нізлі ("лікаря з Освенціма").
Головним свідком для "доказу" тези переможців, що вирядилися у тоги суддів, був колишній комендант Освенціма Рудольф Хесс.
Показання, які він дав після арешту та у Нюрнберзі відповідали тому, що трибунал очікував від нього.
От заява, зроблена під присягою та підписана Рудольфом Хессом 5 квітня 1946 року:
"Я був комендантом Освенціма до 1 грудня 1943 року і за моєю оцінкою мінімум 2500000 жертв були знищені в газових камерах та крематоріях і ще мінімум півмільйона загинули від голоду та хвороб, таким чином загальне число — близько 3 мільйонів. "Остаточне вирішення" жидівського питання означало знищення всіх європейських жидів. Я одержав наказ підготувати знищення в Освенцімі в червні 1941 року. У цей час у Генерал-губернаторстві вже існували ще три табори знищення: Бельзен, Треблінка, Вользек".
Не можна уявити собі більш повного підтвердження тих тез, які засоби масової інформації вульгаризують уже півстоліття.
Однак у цьому тексті вже містяться три явних протиріччя з істиною:
1) Цифру 3 мільйони загиблих в Освенцімі, необхідну для виправдання загального числа жидівських жертв (6 мільйонів), офіційну цифру, оголошену на початку Нюрнберзького процесу й таку що не перестає залишатися лейтмотивом офіційної історії і засобів масової інформації і опісля, варто було б зменшити мінімум на 2/3, доказом чому служить нова меморіальна дошка в Освенцімі-Біркенау, на якій цифра 4 мільйони замінена іншою: біля одного мільйона.
2) Табори в Бельзені і Треблінці не існували в 1941 році, вони були відкриті лише в 1942 році.
3) Що стосується табору у Вользеку, те його ніколи не було ні на одній карті.
Як можна було занести до протоколу без попередньої перевірки це "основне свідчення"?
Сам Хесс пояснив: перші заяви були зроблені під контролем польської влади, яка його заарештувала.
У книзі "Комендант Освенціма: автобіографія Рудольфа Хесса", говориться на с. 174:
"Під час мого першого допиту визнання були з мене вибиті. Я не знаю, що в цьому протоколі, хоча я його підписав" (5.956)[6].
Хесс сам описав у своїх краківських рукописах обставини першого допиту, якому його піддала британська військова поліція.
"Я був арештований 11 березня 1946 року в 23 години… "Філд Секьюрити Поліс" піддала мене хворобливій обробці. мене доставили в Хайде, у ту саму казарму, звідки я був звільнений англійцями вісім місяців тому назад. Тут відбувся мій перший допит, у ході якого були використані кулачні аргументи. Я не знаю змісту протоколу, хоча я його підписав. Стільки алкоголю та ударів батогом — це було занадто навіть для мене. Кілька днів по тому мене доставили в Майден на Везері, головний слідчий центр британської зони. Там із мною поводилися ще гірше з подачі прокурора та коменданта".
6
Машинописний документ на 8 сторінках був підписаний Хессом в 2 години 30 хвилин ранку 14 березня 1946 року. Він не має істотних відмінностей від того, що Хесс лотом говорив і писав у Нюрнберзі і Кракові.