Джерело: Жорж Фрідман. Кінець жидівського народу. Вид. Галлімар, 1956, с. 292.
Ця декларація залишилася чисто платонічною, тому що юридичні посилання не спричинили ніяких заходів проти лобі.
Приклад — справа Полларда.
У листопаді 1985 року сіоністський активіст, американець Джонатан Поллард, аналітик штабу ВМС, був арештований після того, як викрав деякі секретні документи. На допиті в ФБР він визнав, що з початку 1984 року одержав 50 000 доларів за передачу цих документів до Ізраїлю.
"Справа Полларда не виникла зненацька, з нічого. Вона вписується в нинішню, все більше нездорову систему американсько-ізраїльських відносин, що відрізняються надмірною залежністю, яка стимулює необережне поводження. Така ситуація створилася в 1981 році, коли адміністрація Рейгана дала Ізраїлю те, що він зрозумів як "карт-бланш" своєму військовому авантюризму під приводом самозахисту… Першим результатом було вторгнення до Лівану.
…Можна було передбачати, що подібна послужливість Вашингтона зробить Єрусалим ще більш нахабним… Добре відомо, що тісна взаємозалежність породила мстивість і агресивність. З боку Ізраїлю ця мстивість прийняла необачні форми. Приклад — рейд на Туніс. Іншим прикладом може бути справа Полларда".
Джерело: "Вашингтон пост", 5 грудня 1985 р.
"Протягом десятиліть американські жиди намагаються переконати американську громадську думку, що їхня безумовна підтримка Ізраїлю не впливає на їхню лояльність стосовно США. Тепер, здається, буде важко вірити в це, і ті, хто говорить про подвійне підданство, знайдуть вдячну аудиторію".
Джерело: "Га-Арець" (Ha'aretz), 1 грудня 1985 р.
Не бракує прикладів того, що ізраїльсько-сіоністському лобі вдається нав'язувати США поведінку, що суперечить американським інтересам, але є корисною для політики Ізраїлю. От деякі з них.
Голова комісії з іноземних справ Сенату сенатор Фулбрайт викликав до цієї комісії головних сіоністських керівників, у результаті чого була викрита їхня підпільна діяльність. Він підвів підсумки свого розслідування в інтерв'ю телекомпанії Сі-Бі-Еі 7 жовтня 1973 року: "Ізраїльтяни контролюють політику Конгресу та Сенату" і додав: "Наші колеги в Сенаті, приблизно 70 % з них, діють більше під тиском лобі, чим у відповідності із своїм розумінням принципів свободи і права".
На наступних виборах Фулбрайт втратив своє місце в Сенаті.
Після розслідування сенатора Фулбрайта сіоністське лобі не переставало посилювати вплив на американську політику. У книзі "Вони насмілюються говорити", випущеної в 1985 році видавництвом "Лоренс Хілл Енд Ко", Пол Фінлі, що 22 роки був депутатом Конгресу США, описав механіку дії сіоністського лобі і його могутність. Ця справжня "філія ізраїльського уряду" контролює Конгрес і Сенат, президента, держдепартамент і Пентагон, засоби масової інформації, університети та церкви.
Безліч доказів та приклади показують, як вимоги ізраїльтян ставляться вище інтересів США. Так, 3 жовтня 1984 року Палата представників 98 % голосів скасувала всі обмеження на обмін між Ізраїлем і США, незважаючи на негативні висновки міністерства торгівлі і всіх профспілок (с. 31). Щороку, як би не урізувалися всі інші статті бюджету, кредити Ізраїлю, збільшуються. Шпигунство розвинене настільки, що найбільш секретні досьє перебувають в руках ізраїльського уряду. Едлай Стівенсон писав у журналі "Форін Афферз" (зима 1975–1976): "Практично жодне рішення, яке стосується Ізраїлю, не може бути прийняте або навіть обговорене на рівні виконавчої влади без того, щоб про це моментально не дізнався ізраїльський уряд" (с. 126). Незважаючи на відмову міністерства оборони, засновану на американському законі, поставити Ізраїлю в розпал агресії проти Лівану бомби осколкової дії (зброя, спрямована проти цивільного населення), ізраїльтяни отримали їх від Рейгана й двічі використовували в Бейруті (с. 143).
В 1973 році американський адмірал Томас Мурер, глава об'єднаної групи начальників штабів, розповів, що ізраїльський військовий аташе у Вашингтоні Мордехай Гур (майбутній головнокомандуючий ізраїльською армією) зажадав від США літаки, озброєні найсучаснішими ракетами “Маверік”. Адмірал Мурер сказав Гуру: "Я не можу вам поставити ці літаки. У нас є лише одна ескадрилья. І ми заприсяглися перед Конгресом, що вона нам потрібна". Гур відповів: "Дайте нам літаки, а що стосується Конгресу, я ним займуся". І єдина ескадрилья, оснащена ракетами "Маверік", була передана Ізраїлю (с. 161).