"З великою сміливістю і великодушністю федеральний канцлер взяв за основу для дискусії суму мільярд доларів, але я знав, що партія, ворожа настільки гігантським поступкам, уже сформувалася усередині уряду, серед вождів політичних партій, серед банкірів і промисловців. Мені повторювали із самих різних сторін, що даремно розраховувати навіть на приблизну суму"
"На першому етапі переговорів між німцями та делегацією Конференції з претензій було досягнуто загальної згоди про відшкодування збитку і про його законодавчу регламентацію. На наступному етапі постало питання про загальну суму претензій, що досягала 500 мільйонів…"
"Мені довелося знову поїхати до Бонна 3 липня, і я зробив наступну поступку: 10 % від 500 мільйонів будуть призначатися нежидівським жертвам нацизму і розподілятися безпосередньо німецьким урядом" (с. 282).
"Угоди були підписані 10 вересня 1952 року в Люксембурзі. Німеччину представляв канцлер, Ізраїль — міністр закордонних справ Моше Шарет, а я — Конференцію з претензій" (с. 283).
"Німецькі поставки були вирішальним фактором економічного підйому Ізраїлю протягом останніх років. Я не знаю, якою була б доля Ізраїлю в деякі критичні для його економіки моменти, якби Німеччина не виконала своїх зобов'язань. Залізниці, телефонні лінії, портові споруди, системи зрошення; цілі галузі промисловості та сільського господарства не були б у їхньому нинішньому стані без німецьких репарацій. Нарешті, сотні тисяч жидівських жертв нацизму отримали за останні роки значні суми за законом про відшкодування збитку" (с. 286).
"Коли ранком у день мого прибуття я наніс візит прем'єр-міністрові Ізраїлю Давидові Бен-Гуріону, він підійшов до мене з урочистим видом: "Ми з тобою мали щастя побачити два дива: створення держави Ізраїль і підписання угоди з Німеччиною. Перше створив я, друге — ти" (с. 284).
Джерело: Наум Гольдман. Автобіографія. Вид. Файяр, Париж, 1969р.
В іншій своїй книзі "Жидівський парадокс" Н. Гольдман розповідає не тільки про свої переговори з Німеччиною, але й способи, яким він вибивав репарації з Австрії. Він сказав канцлерові Раабу: "Ви повинні платити репарації жидам".
— Але ми самі були жертвами Німеччини, — заперечив Рааб.
Гольдман заявив: "У такому випадку я зніму найбільший кінотеатр у Відні і щодня буду показувати фільм про вступ німецьких військ і приїзд Гітлера у Відень у березні 1938 року".
Тоді Рааб сказав: "Добре, ви одержите ваші гроші".
Йшлося про суму порядку 30 мільйонів доларів. Через якийсь час Гольдман прийшов знову: потрібно ще 30 мільйонів.
— Але, — сказав Рааб, — ми дали згоду тільки на 30 мільйонів.
— Тепер ви повинні дати більше! — сказав Гольдман і одержав що вимагав. Він прийшов і втретє та отримав таку ж суму (31.8507).
Є ще два джерела фінансування того, що деякі називають "ізраїльським чудом" в економічному плані, а також гігантських озброєнь Ізраїлю (включаючи ядерне), що робить брехливим часто використовуваний образ маленького Давида із пращею, який протистоїть велетневі Голіафу. У сучасній війні сила виміряється не кількістю солдатів, а технічним оснащенням армії. Ізраїльська армія, завдяки щедрому припливу фінансів у цю країну, має у своєму розпорядженні ударну силу, набагато могутнішу, ніж всі арабські держави разом узяті.
Крім "репарацій" Ізраїль отримує практично без обмежень зброю і гроші, головним чином із США, де його всемогутнє лобі діє особливо ефективно, а також дарунки від діаспори.
Пинхас Сапір, що був міністром фінансів Ізраїлю, заявив у Єрусалимі на конференції жидівських мільярдерів, що з 1949-го по 1966 рік Ізраїль одержав 7 мільярдів доларів.
Джерело: "Ізраїлі Економіст", вересень, 1967, № 9.
Доктор Яків Герцог, генеральний директор кабінету ізраїльського прем'єра, так визначив мету подібних об'єднань: "Вивчити питання, як залучити більші капіталовкладення в Ізраїль, і тісно зв'язати з ізраїльською економікою власників жидівських капіталів, що живуть за рубежем, щоб у них виникло почуття особистої участі та відповідальності. Ми плануємо також грандіозний діалог про ідентифікацію діаспори з Ізраїлем у рамках боротьби проти асиміляції за кордоном".
Ця операція окупила себе, тому що американські жидівські організації щорічно посилають до Ізраїлю у середньому мільярд доларів (ці внески, що вважаються "благодійними", віднімаються з податкових декларацій дарувальників, тобто лягають на американського платника податків, навіть якщо вони призначені для підтримки "військових зусиль" Ізраїлю. Але головна частина надходить безпосередньо від американської держави.