Друге джерело фінансування — облігації держави Ізраїль, які продаються за кордоном за долари, а оплачуються з відсотками ізраїльською валютою. Ці облігації (99,8 % яких були продані в 1951 році в США і ще 80 % в 1978 році), принесли ізраїльській економіці ще 5 мільйонів доларів.
Джерело: Облігації держави Ізраїль. Єрусалим — Нью-Йорк. Американський жидівський щорічник, 1972, с. 273; 1978, с. 205; 1980, с. 153.
Дарунки і облігації дали сіоністській державі з 1948-го до 1982 року близько 11 з половиною мільярдів доларів.
Джерело: Статистичний щорічник Ізраїлю і щорічні звіти Банку Ізраїлю. Annual Reports.
Така ефективність досягається завдяки тому, що Ж. Банделак називає "змовою між владою і фінансовим світом" у сіоністському русі. Він дає, що вражаючу ілюстрацію щодо Франції на 1982 рік:
Гі де Ротшильд — президент Об'єднаного жидівського соціального фонду та AUJF;
Девід — скарбник FSJU та французький член адміністративної ради Жидівського агентства;
Ален — президент представницької ради жидівських організацій у Франції і центральній консисторії ізраєлітів;
Елі — президент виконавчого комітету FSJU;
Едмон — президент Жидівської організації з поширення ізраїльських бонів і, нарешті, Аліке де Ротшильд — президент всесвітньої молодіжної Алії.
Джерело: Ж. Банделак, цит. тв., с. 76.
Але ще більшою є залежність від американського уряду, особливо з 70-х років.
"На момент шестиденної війни зовнішній дефіцит досягав 700 мільйонів доларів і перевищив мільярд доларів на початку 70-х років. Фінансової підтримки світового жидівства було вже недостатньо для задоволення потреби ізраїльської економіки в капіталах; довелося звернутися по допомогу до американського уряду, що надав спочатку військові кредити, а після війни Іом Кіпур поширив свою допомогу на економічний сектор. Одержання капіталів від американського уряду виразилося в помітному збільшенні зовнішнього боргу Ізраїлю, що в 1982 році перевищив 20 мільярдів доларів. Таким чином, зменшення фінансової допомоги діаспори з початку 70-х років можна проаналізувати у світлі двох аспектів економічної залежності Ізраїлю: американської урядової допомоги і тягаря зовнішнього боргу".
Джерело: Ж. Банделак, цит. тв., с. 79.
З 1948 року допомога американського уряду Ізраїлю досягла суми 18 мільярдів доларів, розподіленої рівними частинами між позиками та пожертвуваннями. Дві третини призначалися для військових цілей.
Джерело: до 1977 р. — казначейство, відділ зовнішніх зносин. З 1978-го по 1981 р. — посольство США в Тель-Авіві.
Прискорення темпів цієї допомоги було запаморочливим: менше 100 мільйонів доларів до 1975 року і 2 мільярди доларів до 1981 року. У січні 1985 року Ізраїль запросив ще 12 мільярдів доларів на 8 років.
Що стосується зовнішнього боргу, то він перевищив 6 мільярдів доларів в 1973 році, 10 мільярдів в 1976-м і 17 мільярдів на 1 січня 1981 року — рекордна цифра 4350 доларів на одного жителя.
Допомога збільшується за рахунок контрактів на субпідряди, зокрема, в області авіації (наприклад, фірма "Ізраїль Еркрафт Індастріз" одержала замовлення на виготовлення деталей для літаків Ф-4 і Ф-15).
Нарешті, економічна допомога включає у себе можливість ізраїльського експорту до США за пільговими тарифами "країн, що розвиваються". До того ж, 96 % цього експорту (мільярд доларів) взагалі не обкладається в США ніякими податками.
Досить однієї цифри, щоб визначити характер сіоністської держави Ізраїль: загальна сума офіційної американської допомоги, одержуваної ним одним, відповідає більш ніж 1000 доларів на душу населення — це чайові до його національного валового продукту, що перевищує більш ніж у три рази (у розрахунку на душу населення) валовий національний доход Єгипту і більшості африканських країн.
Професор І. Лейбовіц із Ієрусалимського жидівського університету, автор фундаментальної праці "Віра Маймоніда" (Вид. Серф, Париж, 1992), який 20 років керував укладанням "Жидівської енциклопедії", у своїй книзі "Ізраїль і юдаїзм", виданої на івриті в Єрусалимі в 1987 році (і перекладеної на французьку мову в 1993 році — незадовго до його смерті), так сформулював точку зору жида — ураженого у своїй вірі релігійного сіоніста, що жив у Палестині з 1934 року — на політичний сіонізм:
"Наша система прогнила у своїй основі" (с. 225). Причини дві:
1) "Нещастя виникає з того, що все зосереджено на проблемі нації і держави" (с. 182). Якщо держава і нація вважаються метою в собі, то "юдаїзм відкидається, тому що важливішою за все є держава Ізраїль" (с. 182).