І дійсно, кроків через триста сполохали зайця, потім другого. Зайці шмигали під самим носом, але наші "мисливці" нічого не могли зробити.
— Яка досада! — зітхнув хлопець. — Отак ці паскуди скоро почнуть знущатися над нами. Треба б лук змайструвати.
— Що ж ти думаєш, роби, — відповіла Маруся, — а поки хоч би яку здобич знайти, дивись, он близько біля дупла білка крутиться. Кажуть, іноді у них можна поживитися.
— Звісно, можна! — повеселішав Льошка і миттю видерся на дерево. Білка злякалася, перестрибнула на вершину і тривожно заметалася там.
Дупло було високо, біля нього від стовбура дерева відходила велика суха гілка. Хлопець швидко виліз, щільно влаштувався на сучку і запустив руку в дупло, але дна не дістав. Зате з дерева, за не широкою смужкою болота, побачив якусь напів розвалену будівлю. Поблизу неї на Г-подібній підставці висів уламок залізничної рельси.
— Ось і колишня військова казарма, а дзенькіт рельси звав содатів на обід. Бо ж у пасмурну погоду перед дощем, або на відлигу зимою, цей дзвін було чути навіть у дворі їхнього обійстя — здогадався наш спостерігач.
— Ура! Знайшов! — вигукнув він.
— Що знайшов! Що? — захвилювалася Маруся.
Льошка придивився ще трохи і як гаркне
— Казарму! І рельсу! Ми врятовані!..
— Йдемо туди, прямо! — сказав повеселілий вмить хлопець. Друзі весело направилися до тільки новивленої казарми.
Через кілька кроків Льошка зупинився.
— Дивись! — крикнув він. — Невже гриби? Може, і їх можна використовувати? Ні, здається, вовчі.
Маруся схилилися. Побачила бурі гриби, схожі на сушені груші, увіткнені гострими кінцями в землю. Безліч таких зморщених "груш" виднілося навколо.
— Це сморчки, — сказала дівчина, уважно розглянувши їх.
- Їх можна їсти?
— Можна, вони навіть смачні, але ці занадто старі. Сморчки — перші гриби нашого краю. Вони з'являються відразу, як тільки розтане сніг.
— Якщо можна їсти, нічого перебирати, — старі чи ні.
— Це як сказати. Старі небезпечні — отруйні.
— Тоді пошукаємо молодих.
— Пошукаємо.
Почали шукати, і через якусь годину назбирали повну кепку.
І тут на Марусю впало кілька крапель дощу.
— Дощ! — Йдемо додому, там вогонь, він може погаснути-закричала дівчина.
10
Незабаром обоє повернулися в табір. Тут все ще весело горів вогонь. Вимили сморчки, кинули у вогонь. Гриби зморщилися так, що, здавалося, і є нічого. Та й попелу набилося в них стільки, скільки було і самих грибів. І все ж їжа вийшла досить смачною. А знаєш, що? — Спитала П'ятниця — мені здається, що попіл непогано замінює сіль.
— Ну і їж на здоров'я, цього добра вистачає, - відповів Робінзон. — Ось тільки шкода, що другої страви у нас немає.
— Хоча взагалі сьогодні обід у нас панський. Вишуканий і смачний.
Дощу не було. Отож після такого панського обіду наші робінзони одразу ж заходилися готуватися до переправи через болото. Вирішили вплав перебратися через перешкоду до казарми. Нарізали лозового пруття, відпустили його вогні, щоб воно було гнучке і міцне. З товстіших стовбурів надерли вербової кори і теж підсушили на багатті.Одержали міцні вірьовки. Пліт вирішили майструвати біля самого болота. Необхідних для цього сухих стовбурів було досить.
Години через дві пліт був готовий. Вийшов він на славу. А через якихось півгодини були біля казарми.
— Тепер я згоден жити тут хоч ціле літо! — сказав Льошка.
— Сюди вогонь треба перенести. Навести порядок і можна чекати поки спаде вода — погодилась Маруся.
— Можна грубку змайструвати з цегли. Он скільки її валяється кругом, а глини можна набрати на краю болота. Ти ж сама мабуть відчувала, як в' язнуть у ній ноги і як тяжко вона змивається — розміркував хазяйновито Льоша.
- І комин ще не розвалився, тож не тяжко припасувати до нього огнище.
Пам'ятаючи, що дощі у нас найчастіше йдуть із заходу, друзі наглухо закрили отвори вікон, повернулися в ліс по поліетиленову клейонку і на одному з вікон закріпили її на цвяшках рам.
Нарешті все необхідне було зроблено, і куточок придбав обжитий, культурний вигляд. Наші Робінзон і П' ятниця геть забули, в якому становищі вони знаходяться, і почували себе як ніколи добре.
Під вечір сірі хмаринки все ж таки зібралися в одну і затягли все небо.
Розпочалася весіння гуркотлива злива, але тепер вона була не страшна. Вогонь весело тріскотів у грубці. Від нього у кімнатці було тепло, по домашньому затишно і приємно…
Вранці вирішили зробити лук.
— Може, якогось дурного зайця вдасться встрілити — запропонував Льошка.