Приклад другий: Постановою районного суду від 11.04.2006 р. кримінальна справа щодо обвинуваченого С. у скоєні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК, провадженням закрита на підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Із матеріалів справи вбачається, що органами досудового слідства С. обвинувачувалась у тому, що в період з 25.04.2005 р. по 5.09.2005 р., використовуючи підроблений документ – трудову книжку, вона незаконно заволоділа грошима центру зайнятості у виді грошової допомоги по безробіттю в сумі 749 грн. 20 коп. Відповідно до вимог ст. 12 даного Закону дія цього закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набуття ним чинності включно. Зазначений закон набув чинності 23 червня 2005 р. Зі змісту наявного в матеріалах обвинувального висновку вбачається, що органами досудового слідства С. обвинувачувалася у вчиненні неправомірних дій у період з 25 квітня по 05 вересня 2005 р. Згідно зі ст. 4 Закону України “Про застосування амністії в Україні” від 1 жовтня 1996 р. дія закону про амністію не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію. За таких обставин Верховний Суд України постанову суду скасував[38].
Законом України від 15 квітня 2008 р. № 270 – VІ були пом’якшені санкції багатьох кримінально-правових норм КК. Зокрема, злочини, передбачені ст. ст. 207 ч. 3, 228 ч. 1, 311 ч. 2 КК з категорії тяжких злочинів перейшли до категорії злочинів середньої тяжкості. В судовій практиці виникло питання, якщо ці злочини були вчинені до 9 червня 2007 р. (до дня набрання чинності Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р.) і законодавець змінив оцінку тяжкості останніх злочинів, чи не з’явилася лі можливість застосування амністії до осіб, які вчинили ці злочини ?
На перший погляд відповідь повинна бути позитивною, оскільки згідно з вимогами ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання....
Але, на нашу думку, відповідь на це запитання повинна бути негативною, оскільки закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, згідно з ч. 1 ст. 3 КК відноситься тільки до Кримінального кодексу України і не поширюється на закони про амністію. Ю.В. Баулін з цього приводу відзначив, що ніякі акти законодавства чи акти правозастосування, після проголошення закону про амністію, а також інші події чи поведінка осіб, які вчинили злочини, не можуть впливати на визначення законом про амністію категорій злочинів та осіб, що їх вчинили до дня проголошення амністії, і на яких поширюється дія закону про амністію. В іншому випадку порушується конституційний принцип рівності громадян перед законом[39].
Таку точку зору займає і Верховний Суд України.
Приклад: Вироком військового місцевого суду від 31.10.2001 р. рядовий М. був засуджений за ч. 1 ст. 408 КК на 2 роки позбавлення волі і на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 5 липня 2001 р. був звільнений від відбування покарання. Колегія суддів військової судової колегії Верховного Суду України своєю ухвалою від 12.11.2002 р. цей вирок скасувала. Із матеріалів справи вбачається, що М. вчинив дезертирство в 1996 р. Цей злочин, передбачений п. “а” ст. 241 КК 1960 р., відповідно до ст. 7-1 цього Кодексу належав до категорії тяжких. Оскільки ч. 1 ст. 408 КК 2001 р. за нього встановлено більш м’яку кримінальну відповідальність, до дії підсудного правильно кваліфіковані за цією статтею. Проте звільнення М. на підставі закону про амністію від покарання є помилковим, оскільки дія останнього поширювалася лише на злочини, передбачені КК 1960 р.[40].
Таким чином, якщо особа на день набрання чинності закону про амністію – не мала права на застосування щодо неї амністії, то таке право не може з’явитися у цієї особи і в майбутньому.
Між тим, якщо особа на день набрання чинності закону про амністію – мала право на застосування щодо неї амністії, то таке право вона не може втратити в майбутньому. Наприклад, якщо особа була інвалідом або жінка була вагітною на день набрання чинності цим Законом, а потім до моменту розгляду в суді питання про застосування до них амністії, особа перестала бути інвалідом, а у жінки скоївся, наприклад викидень, то суд повинен застосувати до них акт амністії, оскільки це право на застосування закону про амністію визначається на день набрання чинності цим Законом, а не на день розгляду цього питання в суді.
38
Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – № 4. – С. 42.