Приклад: Вироком місцевого суду від 12.01.2007 р. Р. був засуджений за ч. 2 ст. 286 КК на 4 роки позбавлення волі за те, що 28.04.2002 р. порушив ПДР України в результаті чого загинула людина. Із матеріалів справи вбачається, що Р. був визнаний інвалідом 3 групи в період з 11.11.2003 р. по 30.11.2005 р. Місцевий суд, відмовляючи Р. в застосуванні щодо нього Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., зазначив, що суд виходить із того, що останній, ні на момент вчинення злочину, ні на момент постановляння вироку – інвалідом 3 групи не являвся, а тому в теперішній час ніщо не перешкоджає тому відбувати покарання. Апеляційний суд, змінюючи вирок і застосовуючи до Р. Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., зазначив, що для застосування амністії до Р. достатньо тільки того, щоб останній був інвалідом 3 групи на день набрання чинності цим Законом. Наявність підстав для застосування амністії не можуть припинитися із-за тривалого розгляду кримінальної справи судами, а тому поширюване тлумачення судом Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. про те, що Р. повинен був бути інвалідом, як на момент вчинення злочину, так і на момент постановляння вироку, слід вважати необґрунтованим[41].
До речі, згідно з п. 3 положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 р. № 83, датою встановлення інвалідності вважається день надходження до медико-соціальної експертної комісії документів, необхідних для огляду хворого. Інвалідність встановлюється до першого числа місяця, наступного за місяцем, на який призначено черговий переогляд хворого.
В судовій практиці може виникнути і зворотна ситуація, коли особа вчиняє, наприклад, злочин середньої тяжкості, але до набрання чинності актом про амністію, цей злочин визнаний законодавцем тяжким. Виникає питання, чи можливо до цієї особи застосувати Закон про амністію? На нашу думку, так, оскільки «відповідно до ст. 5 КК закон про визнання нетяжкого злочину тяжким зворотної сили не має. Тому особи, які винні в скоєнні злочинів, що на час вчинення не були тяжкими, але до набрання актом про амністію чинності законом визнані тяжкими, повинні вважатися такими, що засуджені за злочин, який не є тяжким»[42].
Однак, найбільш поширюваною в судовій практиці є ситуації, коли особа мала право на застосування щодо нього акту амністії, але в силу різних причин, закон про амністію до неї не був застосований. Після того, як закон про амністію набирав чинності, ця особа вчиняла інші злочини. При постановлені вироку, суд призначав покарання по кожному із обвинувачених злочинів, у тому числі і по тому злочину де підсудний мав право на застосування щодо нього акту амністії, а потім призначав остаточне покарання по сукупності злочинів на підставі ст. 70 КК. Така судова практика є помилковою, оскільки згідно з ч. 1 ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховується злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі, встановлених законом. І.О. Зінченко у зв’язку з цим правильно зазначила, що однією із якісних ознак множинності злочинів є те, що діяння у складі множинності мають бути юридично значущими, тобто вони повинні зберігати свої властивості, наприклад, особа не звільнялася від кримінальної відповідальності за наявності актів амністії (ст. 86 КК)[43].
На нашу думку, відсутня сукупність злочинів і тоді, коли особа мала законні права на звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, але в силу помилки суду вона не була звільнена від кримінальної відповідальності.
Виключається також призначення покарання за сукупністю вироків і тоді, коли особу було звільнено від покарання, призначеного за попереднім вироком, чи від подальшого його відбування за актом амністії.
Приклад: Вироком районного суду засудженій Т. за ч. 2 ст. 185 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК частково приєднано невідбуте покарання за раніше постановленим вироком суду і остаточно призначено покарання 3 роки позбавлення волі. Між тім, Т. був звільнений від відбування покарання за попереднім вироком на підставі Закону “Про амністію”. Отже суд, призначаючи остаточне покарання засудженому, допустив порушення ст. 71 КК. Верховний Суд України змінив вирок щодо засудженого Т., виключив застосування ст. 71 КК і приєднання покарання за попереднім вироком та визнав його засудженим за ч. 2 ст. 185 КК на 2 роки позбавлення волі[44].
42
Кримінальне право України. Судові прецеденти (1864-2007 рр.). За редакцією В.Т. Маляренка. – К.: «Освіта України», 2008, с. 336.
43
Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання. – Харків: «Фінн», 2008, с. 16-17.