Наприклад. В 2001 р. за ст. 414 ч. 3 КК (санкція кримінально-правової норми – покарання від 3 до 12 років позбавлення волі) було засуджено двох військовослужбовців, один з яких є учасником бойових дій, за порушення правил поводження з боєприпасами, що спричинило тяжкі наслідки, кожного до десяти років позбавлення волі. Так, згідно з п. “г” ст. 3 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. “звичайний” військовослужбовець буде звільнений від подальшого відбування покарання, оскільки на день набрання чинності цим Законом він відбув не менше половини призначеного строку основного покарання. Для того, щоб звільнитися від подальшого відбування покарання військовослужбовцю – учаснику бойових дій, треба приховати, що він є учасником бойових дій, так як дії ст. 3 цього Закону розповсюджуються тільки на осіб, крім зазначених у статті 1 цього Закону, де вказані у тому числі й учасники бойових дій.
На нашу думку, системний аналіз принципу гуманізму, положень Кримінального Кодексу України, Закону України “Про застосування амністії в Україні”, законів про амністію, дозволяє зробити висновок про те, що якщо амністія застосовується до всіх осіб, то вона безумовно поширюється і на пільгову (першу) групу осіб, вказаних в ст. 1 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. та Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р.
2) Крім того, особа на яку поширюється дія законів про амністію, не повинна відповідати ознакам тієї категорії осіб, на яких дія закону про амністію не поширюється. Так згідно з ст. 3 Закону України “Про застосування амністії в Україні” не допускається застосування амністії :
б) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;
в) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та (або) особливо тяжких злочинів;
г) до осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;
д) до осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, крім зазначених у пункті “г” цієї статті, які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.
В законах про амністію список осіб до яких не допускається застосування амністії набагато розширений. Так, згідно Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. амністія не застосовується до осіб які вчинили злочин, наслідком якого стала загибель двох чи більше осіб або яких притягнуто до кримінальної відповідальності за конкретний злочин вказаний в цих Законах.
Не дотримання судами цих вимог законів спричиняє помилкове застосування амністії до таких осіб.
Приклад перший: Постановою районного суду від 12.03.2004 р. кримінальну справу за обвинуваченням С. у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 367 КК закрито на підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. Постановою районного суду від 05.04.2004 р. кримінальну справу за обвинуваченням Я. у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 367 КК закрито на підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. Із матеріалів справи вбачається, що С. та Я. недбало поставилися до виконання своїх посадових обов’язків щодо своєчасного усунення прориву водопроводу, також не здійснили заходів для того, щоб закопати котлован, і це спричинило загибель двох малолітніх дітей. Згідно з п. “з” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. амністія не застосовується до осіб, які вчинили злочини, що спричинили загибель двох або більше осіб. За таких обставин Верховний Суд України постанови суду скасував[50].
Приклад другий: Районний суд 12.07.2008 р. звільнив З. від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. та провадження у справі закрив. Із матеріалів справи вбачається, що З. пред’явлено обвинувачення у злісному ухиленні протягом 2005-2006 р.р. від сплати встановлених рішенням суду аліментів на утримання дитини. Верховний Суд України ухвалою від 21.02.2008 р. скасував рішення місцевого суду і визначив, що згідно з п. “е” ст. 7 цього Закону амністія не застосовується до осіб, які мають неповнолітніх дітей або дітей інвалідів і вчинили злочин, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей. Районний суд визнав, що З. учинив злочин, який посягав на охоронювані законом права та інтереси його неповнолітнього сина (12 серпня 1992 р.н.). Отже, до З. не може бути застосована амністія[51].
50
Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. – К.: Концерн “Ін Юре”, 2007, с. 37-38.