Приклад четвертий: Постановою місцевого суду від 11.06.2007 р. К. на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, а справу щодо нього провадженням закрито. В касаційній скарзі потерпіла М. просить скасувати постанову суду про закриття справи. Верховний Суд України ухвалою від 27.03.2008 р. скаргу не задовольнив і відзначив, що відповідно до ст. 6 цього Закону особи, які підпадають під дію ст. 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчиненні до набрання цим Законом чинності, звільняються від кримінальної відповідальності. Як вбачається із матеріалів справи К. має на утриманні неповнолітню дитину, вчинив злочин з необережності за яким законом передбачено покарання від 3 до 8 років позбавлення волі. Як убачається з матеріалів справи К. має двох неповнолітніх дітей і не заперечував проти застосування до нього амністії. Суд, діючи згідно з цими вимогами закону розглянув справу та обґрунтовано ухвалив постанову про звільнення від кримінальної відповідальності К. на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р.[109].
Приклад п’ятий: Постановою місцевого суду від 27.04.2006 р. М. на підставі п. “а” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, а справу щодо нього провадженням закрито. Верховний Суд України ухвалою скаргу представника потерпілого не задовольнив і відзначив, що відповідно до ст. 6 цього Закону особи, які підпадають під дію ст. 1 цього Закону звільняються від кримінальної відповідальності, якщо кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчиненні до набрання цим Законом чинності і такі особи відповідно до ст. 9 цього Закону дали свою згоду суду про застосування до них амністії. Згідно з матеріалами справи, М. на момент вчинення злочину був неповнолітнім. Кримінальна справа стосовно нього перебувала у провадженні суду і не була розглянута. У підготовчій частині судового засідання після роз’яснення йому прав, М. заявив клопотання про застосування до нього акту амністії. За таких обставин, суд правильно на підставі п. “а” ст. 1, ст. 6 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. звільнив підсудного М. від кримінальної відповідальності і закрив кримінальну справу щодо нього. Що стосується тверджень у касаційній скарзі про те, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 КПК, якщо обставини про застосування амністії виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця, постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від покарання, є безпідставними. Оскільки у кожному випадку, який підпадає під дію ст. 6 Закону «Про амністію», суд повинен звільнити особу від кримінальної відповідальності, незалежно від того, чи надійшла справа в суд з поданням відповідного органу дізнання або слідства, чи підстави для застосування амністії виявлені в стадії судового розгляду. У цій ситуації положення Закону «Про амністію» мають пріоритет перед ч. 2 ст. 6 КПК, оскільки цей Закон передбачає спеціальний порядок застосування амністії і прийнятий пізніше у часі[110].
Заради об’єктивності слід відзначити, що у Верховного Суду України по цьому питанню є і інша точка зору.
Приклад перший: Постановою місцевого суду від 23.06.2000 р. кримінальну справу щодо Г., який обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 98, 167 ч. 2 КК 1960 р. закрито на підставі п. 4 ст. 6 КПК та Закону України “Про амністію” від 11 травня 2000 р. Верховний Суд України ухвалою від 5.06.2001 р. постанову суду скасував і відзначив, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 КПК, якщо обставини, зазначені в п. 4 цієї статті (зокрема, наявність акта амністії), виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання. Із протоколу судового засідання вбачається, що Г. визнав себе винним під кінець судового слідства і дав згоду на застосування щодо нього акту амністії. Таким чином, обставина, що виключає провадження в кримінальній справі щодо Г. (наявність акта амністії), виявилася в стадії судового розгляду, тому постанова про закриття справи на підставі п. 4 ст. 6 КПК не відповідає вимогам ч. 2 ст. 6 та 282 КПК і є незаконною[111].