Приклад другий: Вироком місцевого суду від 17.08.2005 р. С. була засуджена за ч. 3 ст. 185 КК до 3 років позбавлення волі, за ст. 15 – ч. 2 ст. 190 КК до 2 років позбавлення волі. На підставі Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. суд звільнив С. від покарання, призначеного за ст. 15 ч. 2 ст. 190 КК. Верховний Суд України скасував вирок і відзначив, що суд, призначивши С. покарання за кожний злочин окремо, всупереч вимогам ст. 70 КК і ст. 337 КПК не визначив їй остаточного покарання за сукупністю злочинів, більш того, при цьому не врахував, що чинним законодавством не передбачено можливості звільнення особи від покарання і одночасно призначення покарання за інший злочин[227].
На наш погляд, давати абстрактну відповідь на всі випадки про застосування (чи не застосування) амністії за один злочин і призначення покарання за іншим злочином – без урахування змісту, конкретних підстав та умов індивідуального акта амністії, а також стадії кримінального процесу на якій виникає це питання, – методологічно невірно, оскільки неможливо, аналізуючи один конкретний випадок, наприклад застосування (або не застосування амністії) до особи, вирок відносно якої набрав законної сили і остання відбуває покарання, робити з нього загальний висновок про те що він поширюється на всі випадки застосування (або не застосування амністії) і в нашій ситуації.
На нашу думку, як існують так і не існують різні варіанти, коли можливо або не можливо застосувати амністію за один злочин і одночасно призначити покарання за іншим злочином. При цьому ми виходимо з наступного, що проаналізувавши двадцять нормативних актів незалежної України про застосування амністії, ми робимо висновок про те, що немає хоча б двох актів про амністію де б повністю збігалися підстави та передумови звільнення осіб від кримінальної відповідальності чи покарання. Крім того аналіз як кожної передумови так і сукупності передумов звільнення осіб від кримінальної відповідальності або покарання дозволяє зробити висновок про те, що двадцять актів про амністію можна розділити на три групи:
1) акти про амністію застосування яких в першу чергу залежить від ступеня тяжкості вчинених злочинів (ст. 12 КК);
2) акти про амністію застосування яких залежить від конкретного характеру вчинених злочинів;
3) акти про амністію застосування яких залежить від індивідуальних ознак особи.
Така класифікація актів про амністію була зроблена ще в 1975 р. О.С. Гореликом[228].
До першої групи відносяться тринадцять актів амністії незалежної України, суть яких виражається в тому, що застосування (чи не застосування) їх залежить в першу чергу від ступеня тяжкості вчинених злочинів, а через неї і від виду і розміру передбаченого санкцією кримінально-правової норми покарання. Типовими представниками таких нормативних актів є останні закони про амністію – Закон України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закон України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закон України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., де у статтях 1-5 цих Законів передбачається звільнення від покарання різних груп осіб в прямій залежності від ступеня тяжкості вчинених злочинів, тобто, чим менша ступень тяжкості вчиненого злочину, тим більше підстав бути звільненим від покарання і навпаки, чим більша ступень тяжкості вчиненого злочину тим менше підстав бути звільненим від покарання.
До другої групи нормативних актів відносяться три акти про амністію. Суть цих нормативних актів полягає у тому, що застосування амністії залежить від характеру конкретних злочинів. До цих актів відносяться:
- Постанова Президії Верховної Ради України від 20.12.1991 р. “Про застосування на території України Закону СРСР “Про амністію військовослужбовців, які ухилялись від військової служби”[229];
залежить від характеру конкретних злочинів. До цих актів відносяться:
- Постанова Верховної Ради України від 11.03.1992 р. “Про звільнення від покарання осіб, засуджених за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу за релігійними переконаннями”[230];
- Закон України ”Про амністію осіб, які брали участь у масових акціях протесту проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, та інших соціальних виплат” від 21.11.1996 р.[231].