На нашу думку, ці причини підрозділяються на два види, перший вид причин носить безумовний характер, а другий вид причин – умовний характер. До першого виду безумовних причин відносяться причини які вказані, наприклад, в статті 7 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. Це означає, те, що якщо в конкретному випадку дія закону про амністію не поширюється на частину по безумовній причині, то амністія не застосовується до осіб за всі вчинені злочини, а якщо дія закону про амністію не поширюється на частину злочинів по умовній причині, то особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання за вчинення тих злочинів на які поширюється дія закону про амністію.
Наприклад, якщо особа має дві і більше судимостей за вчинення тяжких або особливо тяжких умисних злочинів (п. “б” статті 7 цих Законів), або до цієї особи застосувалося звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) і яка під час іспитового строку вчинила умисний злочин, чи особу притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення розбою, або до яких протягом 10 років було застосовано амністію та які знову вчинили умисний злочин то в цих випадках амністія не може бути застосована до цих осіб незалежно від того, за які інші злочини вони притягаються до кримінальної відповідальності.
Приклад: Вироком місцевого суду від 21.07.2004 р. Г. засуджено за ч. 2 ст. 190 КК до 1 року обмеження волі, за ч. 2 ст. 186 КК на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК остаточно покарання йому призначено 3 роки позбавлення волі. Верховний Суд України ухвалою від 23.08.2005 р. змінив рішення суду. Із матеріалів справи вбачається, що Г. був засудженим вироком суду від 12.10.2000 р. за ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 206 КК на 3 роки позбавлення волі та звільнений від покарання на підставі ст. 5 Закону України “Про амністію” від 11 травня 2000 р. Відповідно до ч. 3 ст. 88 КК особи звільнені від покарання, визнаються такими, що не мають судимості. За змістом цього закону до таких осіб відносяться і особи, які повністю звільнені від призначеного покарання внаслідок амністії. За таких обставин необхідно виключити з вироку кваліфікуючу ознаку – вчинення злочину повторно, а його дії перекваліфікувати з ч. 2 на ч. 1 ст. 190 КК. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190 і ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК Г. остаточно призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі[238].
Виникає питання, чи можливо було застосувати до Г. ст. 2 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., якщо той має на утриманні малолітню дитину і відбув більше половини призначеного строку основного покарання за вчинення тяжкого злочину (ст. 186 ч. 2 КК)? Не можливо, оскільки в 2000 р. до Г. вже застосовувалася амністія і він знову вчинив умисний злочин, а тому на підставі п. “ж” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. амністія до таких осіб не застосовується.
Таким чином, якщо є обставини вказані в статті 7 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., то особи які притягуються до кримінальної відповідальності, ні при яких умовах не можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності чи покарання як за всі вчинені злочини, так і за частину їх.
В інших випадках, коли по тій чи іншій причині дія закону про амністію не поширюється на особу за частину вчинених нею злочинів, такі причини являються умовними і тоді особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності або покарання за частину злочинів на які поширюється дія закону про амністію. В підтвердження вищевказаного приведемо два приклади.
Приклад перший. Військовослужбовець – учасник бойових дій 1.03.2007 р. вперше порушив правила поводження із боєприпасами, що спричинило тяжкі наслідки (ст. 414 ч. 3 КК – особливо тяжкий необережний злочин, а потім в той же день вчинив дезертирство (ст. 408 ч. 1 КК – злочин середньої тяжкості).
Приклад другий. Військовослужбовець – учасник бойових дій 1.03.2007 р. вперше порушив правила поводження із боєприпасами, що спричинило загибель кількох осіб (ст. 414 ч. 3 КК – особливо тяжкий необережний злочин, а потім в той же день вчинив дезертирство (ст. 408 ч. 1 КК – злочин середньої тяжкості).