Аналізуючи ці приклади, ми можемо прийти до висновків про те, що як в першому так і в другому випадках, дія Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. поширюється на цих осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 408 ч. 1 КК (п. “д” статті 1 цього Закону). Між тим, дія цього Закону не поширюється на вищевказаних військовослужбовців за вчинення ними злочину, передбаченого ст. 414 ч. 3 КК, оскільки в першому випадку амністія до нього не може бути застосована, так як він не може бути звільнений від кримінальної відповідальності чи покарання як на підставі статті 1 цього закону, оскільки вчинив необережний злочин, за який законом передбачено покарання більше 10 років позбавлення волі, так і на підставі п. “в” ст. 5 цього Закону йому не може бути скорочено на 1/3 невідбуту частину покарання, оскільки він не відбув не менше 1/3 призначеного основного строку покарання. В другому випадку амністія не може бути застосована до військовослужбовця, так як він вчинив злочин, наслідком якого стала загибель двох осіб (п. “и” ст. 7 цього Закону).
Таким чином, не дивлячись на те, що вищевказані військовослужбовці вчинили аналогічні злочини, передбачені ст. ст. 408 ч. 1 та 414 ч. 3 КК перший військовослужбовець може бути звільненим від кримінальної відповідальності чи покарання за вчинений злочин, передбачений ст. 408 ч. 1 КК, а другий військовослужбовець – ні, оскільки в першому випадку причина не застосування амністії до військовослужбовця за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 414 КК носить умовний характер, а в останньому випадку – безумовний характер. Якби в першому випадку військовослужбовець, наприклад, знаходився під вартою і цей строк був би не меншим 1/3 призначеного строку основного покарання, то амністія була б застосована до цього військовослужбовця і за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 414 КК.
Приклад перший: Вироком місцевого суду від 14.06.2006 р. Г. засуджено за ст. ст. 365 ч. 3, 366 ч. 2 та 367 ч. 2 КК. На підставі ст. 70 КК остаточно покарання йому призначено 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади строком на 3 роки. Ухвалою апеляційного суду вирок щодо Г. залишено без змін. В касаційній скарзі захисник просить виправдати Г. за ч. 3 ст. 365 і ч. 2 ст. 366 КК, а також звільнити його від покарання, призначеного за ч. 2 ст. 367 КК на підставі акту амністії. Верховний Суд України відмовив в задоволенні скарзі адвоката і відзначив, що колегія суддів погоджується з кваліфікацією дій Г. за ст. ст. 365 ч. 3, 366 ч. 2 та 367 ч. 2 КК, а також з висновком суду апеляційної інстанції про неможливість застосування до Г. акту амністії, оскільки він засуджений за сукупністю злочинів, до якої входить і тяжкий злочин[239].
Приклад другий: Вироком районного суду від 25.01.2006 р. П. засуджено за ст. ст. 286 ч. 2, 135 ч. 3 КК. На підставі ст. 70 КК остаточно покарання йому призначено 3 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права управляти транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК П. звільнено від відбування покарання, а на підставі ст. 1 п. “б” Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. звільнена від призначеного покарання. Верховний Суд України вирок скасував і відзначив, що судом, при звільненні П. від призначеного вироком покарання на підставі ст. 1 п. “б” Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., порушені вимоги ст. 1 цього Закону, що передбачає звільнення від покарання осіб, засуджених за навмисні злочини, за які законом передбачене покарання, менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п’яти років. П. визнаний винним і засуджений за ч. 3 ст. 135 КК, санкція якої передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років, тобто більше 5 років позбавлення волі. Тому П. не є суб’єктом амністії, у зв’язку із чим вирок підлягає скасуванню[240].
В останньому випадку дійсно, Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. не може бути застосований до П., але не тому, що він “не є суб’єктом амністії” (він як раз має дитину, якій не виповнилося 18 років на день набрання чинності цим Законом), а тому, що відсутня обов’язкова передумова звільнення від покарання – відбуття особою певного строку основного покарання. Тобто в цьому випадку незастосування амністії носить умовний характер. Якщо б П. знаходився під вартою більше 21 місяця, то, не дивлячись на те, що П. був засудженим за сукупністю злочинів, до якої входить і тяжкий злочин, передбачений ч. 3 ст. 135 КК (який не входить в перелік злочинів, передбачених п. “і” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р.), він би на підставі ст. 2 цього Закону був би звільненим від покарання, оскільки на день набрання чинності цим Законом, П. відбув більше половини призначеного строку основного покарання.