В першому випадку Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. також не може бути застосований і до Г., але не тому, що він вчинив тяжкий злочин, а тому, що відповідно до п. “і” ст. 7 цього Закону при засудженні за цей тяжкий злочин (ст. 365 ч. 3 КК) амністія до осіб які його вчинили, не застосовується. Тобто в цьому випадку незастосування амністії носить безумовний характер. Якщо б Г. замість злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК, вчинив другий тяжкий злочин, наприклад злочин, передбачений ч. 2 ст. 370 КК і при цьому знаходився під вартою 4 роки, то на наш погляд, не дивлячись на те, що Г. був засудженим за сукупністю злочинів, до якої входить і тяжкий злочин (який не входить в перелік злочинів, передбачених п. “і” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р.), він би на підставі ст. 2 цього Закону був би звільненим від покарання, оскільки на день набрання чинності цим Законом, Г. відбув більше половини призначеного строку основного покарання.
Звертаємо увагу на те, що звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію і призначення покарання за інший злочин при судовому розгляді справи, може бути при двох умовах:
1) тільки стосовно пільгової групи осіб, зазначених у статті 1 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р.;
2) кримінальні справи стосовно цих осіб перебувають у провадженні суду, але не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчиненні до набрання чинності цими Законами.
Оскільки статті 2-5 цих Законів передбачають звільнення від покарання чи скорочення невідбутої частини покарання тільки засуджених осіб які вже відбули певний строк основного покарання. Як виключення з правил, можливе звільнення осіб інших груп від покарання під час судового розгляду тільки в тому випадку, коли строк находження під вартою перевищить половину строку призначеного судом основного покарання (статті 2-5 цих Законів).
Тому правильно буде казати про те, що ці особи, які зазначені у статті 1 цих Законів підлягають звільненню не від покарання, а звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ст. 6 цих Законів за частину вчинених злочинів на які поширюється дія закону про амністію. В цих випадках суд повинен звільнити цих осіб від кримінальної відповідальності шляхом закриття кримінальної справи, а в частині злочинів на які не поширюється дія закону про амністію, суд повинен постановити обвинувальний вирок з призначенням по ним покарання. Звільненню ж від покарання на підставі ст. 1 Законів про амністію підлягають тільки особи, вироки стосовно яких набрали законної сили.
Приклад: Постановою районного суду від 29.08.2003 р. кримінальну справу з обвинувачення Б. за ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК закрито відповідно до п. «б» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 11 липня 2003 р. У судовому засіданні підсудний заявив клопотання про застосування до нього Закону України «Про амністію» у зв’язку з тим, що він має на утриманні неповнолітню доньку. Апеляційний суд відзначив, що з таким рішенням районного суду погодитися неможливо виходячи з такого. Із змісту ст. 1 цього Закону вбачається, що, по перше, дія цієї статті поширюється на осіб, які вже засуджені вироком суду, та по друге, останні звільняються від кримінального покарання. Але за наявними матеріалами, кримінальна справа щодо Б. перебувала в провадженні суду, вирок винесено не було, у зв’язку з чим районний суд не мав достатніх підстав застосовувати до Б. п. «б» ст. 1 Закону України «Про амністію». Звільнення особи від покарання не має своїм наслідком закриття провадженням кримінальної справи. Районний суд повинен був звільнити Б. від кримінальної відповідальності на підставі ст. 6 Закону України «Про амністію» від 11 липня 2003 р., оскільки ця стаття передбачає, поряд з іншим, звільнення від кримінальної відповідальності осіб, що підпадають під дію ст. 1 цього Закону, що вчинили злочини до набрання чинності цим законом, справи щодо яких не розглянуті[241].
Звертаємо увагу також на те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності за один злочин згідно з актом амністії може в деяких випадках стати підставою для того, щоб акт амністії поширив свої дії і на інші злочини, які до цього звільнення від кримінальної відповідальності під дію закону про амністію не підпадали. Наприклад. Неповнолітня особа вчинила 1.02.2007 р. крадіжку (ст. 185 ч. 1 КК – злочин середньої тяжкості), а 10.02.2007 р. відкрите викрадання чужого майна повторно (ст. 186 ч. 2 КК – тяжкий злочин). Якщо ця особа під час судового розгляду буде звільнена від кримінальної відповідальності за таємне викрадання чужого майна, то згідно з ч. 4 ст. 32 КК кваліфікуюча ознака повторність зникне, а тому дії особи необхідно буде кваліфікувати по ч. 1 ст. 186 КК як злочин середньої тяжкості. Таким чином, неповнолітня особа може бути вдруге звільнена від кримінальної відповідальності за відкрите викрадання чужого майна на підставі п. “а” ст. 1 та ст. 6 Закону України “Про амністію” від 19.04.2007 р.
241
Узагальнення практики розгляду судами Харківської області кримінальних справ про злочини, відповідальність за які передбачена статтями 202-204, 216 Кримінального кодексу України, та справ про адміністративні правопорушення за статтями 164-5, 164-9, 177-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення за друге півріччі 2003 р. та дев’ять місяців 2004 р. // Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини у сфері господарської діяльності / За ред. П.П. Пилипчука. – К.: Правікс, 2006, – С. 1089-1090.