Крім того, Верховний Суд України неодноразово, змінював судові рішення та закривав кримінальні справи в частині одних злочинів, якщо для цього були правові підстави та одночасно призначав покарання особі у частині інших злочинів де не було підстав для звільнення засуджених від кримінальної відповідальності.
Приклад перший: Вироком місцевого суду від 07.05.2004 р. Г. було засуджено за ч. 1 ст. 296 КК 2001 р. до 6 місяців арешту, за ст. 94 КК 1960 р. до 10 років позбавлення волі. За сукупністю злочинів Г. було призначено 10 років позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду від 19.08.2004 р. вирок залишено без змін. Верховний Суд України скасував частково судові рішення і відзначив, що засудження Г. за ч. 1 ст. 296 КК не можна визнати законним. Згідно з частинами 1 і 3 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах 1, 2 цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин. Відповідно до ч. 2 ст. 11-1 КПК суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 КК, закриває кримінальну справу у зв’язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком. Як вбачається з матеріалів справи, кримінальна справа щодо Г. за ч. 1 ст. 296 КК надійшла до суду з обвинувальним висновком. Зазначений злочин учинено 4.02.1999 р. і він належить до злочинів невеликої тяжкості. З урахуванням учинення Г. 26.04.2001 р. умисного вбивства строк давності за ч. 1 ст. 296 КК закінчився 26.04.2004 р. З огляду на це і відповідно до вимог ст. 49 КК і ч. 2 ст. 11-1 КПК апеляційний суд повинен був за ч. 1 ст. 296 КК звільнити засудженого від кримінальної відповідальності й закрити справу, але він цього не зробив, чим порушив закон. З таких обставин судові рішення щодо засудження Г. за ч. 1 ст. 296 КК слід скасувати, а справу закрити, що виключає можливість призначення покарання відповідно до ст. 70 КК[245].
Приклад другий: Вироком місцевого суду від 14.11.2001 р. С. було засуджено за ч. 2 ст. 358 КК на 2 роки обмеження волі, за ч. 2 ст. 190 КК на 1 рік обмеження волі, за ч. 1 ст. 296 КК на 2 роки обмеження волі. За сукупністю злочинів С. було призначено покарання 2 роки 6 місяців обмеження волі. Апеляційний суд ухвалою від 05.02.2002 р. перекваліфікував дії С. з ч. 2 ст. 190 КК на ч. 1 цієї статті і за сукупністю злочинів призначив покарання у виді 2 років 6 місяців обмеження волі.
Верховний Суд України скасував частково судові рішення і відзначив, що злочин передбачений ч. 1 ст. 190 КК відповідно до ч. 2 ст. 12 КК тягне покарання у виді обмеження волі, отже, є злочином невеликої тяжкості. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності за такий злочин, якщо з дня його вчинення і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки. Оскільки С. вчиняв цей злочин у період з грудня 1997 р. по березень 1998 р., а вирок набрав законної сили 05.02.2002 р., то 3 роки минуло і строк давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчився.
За таких обставин судові рішення в частині засудження С. за ч. 1 ст. 190 КК слід скасувати, а справу закрити у зв’язку із закінченням строків давності. На підставі ст. 42 КК 1960 р. С. визнано засудженим за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 358 та ч. 1 ст. 296 КК, на два роки 6 місяців обмеження волі [246].
245
Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – № 1. – С. 14-16.