Початком вчинення продовжуваного злочину є виконання першого із декількох юридично тотожних діянь, а закінченням – момент вчинення останньої із запланованих злочинних дій, тобто досягнення тої спільної, єдиної мети, до якої прагнув суб’єкт цього злочину. З цього моменту… є можливим застосування акту амністії[278].
Розглянемо декілька випадків, коли одні і ті самі злочини відносять до різних видів одиночних злочинів.
1) Приклад: Постановою районного суду від 26.01.2006 р. кримінальна справа щодо обвинуваченого у скоєні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, провадженням закрита на підставі пунктів “б”, “е” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Органами досудового слідства Г. обвинувачувався в тому, що влітку 2000 р., придбавши 48 бойових припасів до нарізної вогнепальної зброї калібром 5,6 мм, до 17.11.2005 р. незаконно їх зберігав за місцем свого проживання без передбаченого законом дозволу. Відповідно до вимог ст. 12 даного Закону дія цього закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набуття ним чинності включно. Зазначений закон набув чинності 23 червня 2005 р. Отже, звільняючи від кримінальної відповідальності Г. у зв’язку з актом амністії, суд не взяв до уваги, що його злочинні дії, які полягали в незаконному зберіганні бойових припасів, продовжувалися і після набуття чинності Законом України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., а тому положення цього закону на Г. не поширюється. За таких обставин Верховний Суд України постанову суду скасував[279].
“Наведений приклад свідчить про те, що суди не завжди розрізняють триваючі і продовжувані злочини і підміняють одне поняття іншим. Злочин, який вчинив Г. (незаконне зберігання бойових припасів), є не продовжуваним, а триваючим, тобто безперервним здійсненням складу закінченого злочину (ч. 1 ст. 263 КК) за рахунок тривалого порушення встановленої зброї”[280].
2) Більшість вчених відносить злочини, передбачені ст. ст. 307, 309 КК до злочинів з альтернативними діями[281]. Специфіка даних злочинів полягає в тому, що серед других альтернативних дій, знаходяться такі альтернативні дії – зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, котрі якщо їх розглядати окремо, відносяться до триваючих злочинів.
Виникають наступні питання. Як визначити час вчинення злочину, коли винний вчинив декілька альтернативних діянь, останнє із яких є триваючим? Має остання альтернативна дія самостійне кримінально-правове значення, яке може впливати на час закінчення злочину?
В теорії та в практиці по цим питанням існують різні точки зору. Одні вважають, що ні, оскільки суб’єкт не вчиняє нового злочину, якщо він наприклад, придбав, а потім зберігав та збув наркотичний засіб[282]. Другі рахують, що дані альтернативні дії мають самостійне кримінально-правове значення.
Приклад: Вироком суду від 02.08.2007 р. К., раніше судимий 22.12.2006 р. за ч. 2 ст. 309 КК до 2 років позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК, засуджено за ч. 2 ст. 309 КК на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 ч. 4 КК остаточно призначено 4 роки позбавлення волі. З матеріалів справи вбачається, що К. 14.04.2006 р. незаконно придбав і зберігав наркотичний засіб, який 31.01.2007 р. був вилучений. Апеляційний суд, скасовуючи цей вирок, відзначив, що суд неправильно призначив покарання на підставі ст. 70 ч. 4 КК за сукупністю злочинів, оскільки К. вчинив злочин який є тривалим, так як після постановлення вироку від 22.12.2006 р. він продовжував зберігати наркотичний засіб, а тому йому необхідно було назначати покарання на підставі ст. 71 КК[283].
На нашу думку, не можна повністю погодитися з рішенням апеляційного суду. По перше, незаконне придбання наркотичних засобів до триваючих злочинів не відноситься, а по друге, апеляційний суд фактично запропонував міському суду призначити покарання за окреме альтернативне діяння (зберігання наркотичних засобів), яке не має самостійного кримінально-правового значення, а це суперечить роз’ясненням даних у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання”[284].
278
Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 46.
279
Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – № 1. – С. 17-18.
280
Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 38.
281
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
282
Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. – М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. – С. 502.
284
Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – № 12. – С. 265.