Правило 6. Щодо осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання, закон про амністію може бути застосований лише після припинення застосування примусових заходів медичного характеру.
Правило 7. На осіб, які вчинили кілька злочинів, передбачених різними статтями чи різними частинами однієї статті Кримінального кодексу України, або засуджених за сукупністю злочинів або вироків, дія закону про амністію поширюється, якщо відсутні безумовні причини не застосування амністії до цих осіб.
А.А. Музика та С.М. Школа це правило рекомендували в такій редакції: “На осіб, які вчинили кілька злочинів, передбачених різними статтями чи різними частинами однієї статті Кримінального кодексу України, або засуджених за сукупністю злочинів, дія закону про амністію поширюється, якщо жоден із цих злочинів не виключає можливості його застосування[291]. Про не згоду з деякими випадками точки зору останніх, ми вказували в розділі 6 цього методичного посібника. Сподіваємося, що різні точки зору по цим питанням, підштовхнуть інших вчених та практичних робітників до подальшого дослідження цієї важливої проблеми. (Звертаю увагу суддів на те, що дана точка зору автора посібника не збігається з сучасною судовою практикою Верховного Суду України).
Правило 8. Якщо питання про застосування акта амністії не було розглянуто протягом трьох місяців після його опублікування (незалежно від причин), закінчення зазначеного строку не є підставою для відмови в застосуванні амністії у подальшому щодо осіб, які підпадають під її дію.
Згідно ст. 8 Закону України “Про застосування амністії в Україні”, особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію. Ці вимоги вказуються в кожному акту амністії, наприклад в ст. 17 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. відзначено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування і підлягає виконанню протягом трьох місяців.
Слід визнати, що не чіткість і не точність понятійного апарату цих статей Законів викликають серед суддів наступні питання. Чи поширюється дія цих статей Законів на осіб які звільненні на підставі акту амністії від кримінальної відповідальності, покарання чи невідбутої частини покарання? Які негативні наслідки можуть наступити, наприклад відмова в застосуванні амністії, якщо питання застосування амністії не було розглянуто у цей термін? Якщо злочин виявлено після трьох місяців після опублікування закону про амністію (законів про амністію), чи поширюються їх дії на особу яка вчинила цей злочин, а якщо поширюється, то який акт амністії слід застосовувати?
Ми згодні з точкою зору А.А. Музика та С.М. Школа у тому, що зазначений строк (три місяці) встановлений законодавцем з метою забезпечити виконання акта про амністію якнайшвидше, тому його закінчення не може бути перешкодою для застосування зазначеного акта амністії в подальшому…. У разі виявлення злочину, вчиненого особою кілька років тому, якщо винний підлягає амністуванню на підставі одразу декількох актів амністії, слід застосовувати амністію, що була оголошена раніше або яка передбачає більш повне амністування[292].
На наш погляд, строки вказані в цих Законах є технічними і їх порушення, наприклад посадовими особами є підставою для притягнення останніх до дисциплінарної відповідальності, але при цьому їх порушення не може нести ніяких негативних наслідків для осіб, на яких поширюється дія закону про амністію. Ці строки вказані для осіб, які підпадають під дію статті 1 конкретних законів про амністію, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті судами або розглянуті, але вироки не набрали законної сили, а також для осіб відносно яких вирок суду набрав законної сили і вони відбувають покарання чи були звільненні від відбування покарання з випробуванням.
В зв’язку з цим, ми не можемо погодитися з частиною аргументації вищестоящого суду про не застосування амністії до особи.
Приклад: Вироком військового місцевого суду від 31.10.2001 р. рядовий М. був засуджений за ч. 1 ст. 408 КК на 2 роки позбавлення волі і на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 5 липня 2001 р. був звільнений від відбування покарання. Колегія суддів військової судової колегії Верховного Суду України своєю ухвалою від 12.11.2002 р. цей вирок скасувала. Із матеріалів справи вбачається, що М. вчинив дезертирство в 1996 р. Цей злочин, передбачений п. “а” ст. 241 КК 1960 р., відповідно до ст. 7-1 цього Кодексу належав до категорії тяжких. Оскільки ч. 1 ст. 408 КК 2001 р. за нього встановлено більш м’яку кримінальну відповідальність, то дії підсудного правильно кваліфіковані за цією статтею. Проте звільнення М. на підставі Закону про амністію від покарання є помилковим, оскільки дія останнього поширювалася лише на злочини, передбачені КК 1960 р., і відповідно до ст. 20 цього Закону він підлягав виконанню до 01 вересня 2001 р., тобто до набрання чинності новим КК[293].
291
Музика А.А., Школа С.М. Правила застосування амністії та здійснення помилування, с. 90.