Питання про звільнення осіб від кримінальної відповідальності, які підпадають під дію статті 1 актів про амністію, розглянуто нами докладно в розділі 4 “Порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі законів про амністію”.
А.А. Музика та С.М. Школа це правило сформулювали таким чином: “Якщо підстави для закриття кримінальної справи за актом амністії виникли до моменту розгляду її в судовому засіданні, то справа за згоди підсудного повинна бути закрита відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України”[299]. У нас є деякі зауваження до точки зору останніх. По перше, звільнити від кримінальної відповідальності шляхом закриття кримінальної справи можливо не всіх осіб, а тільки тих осіб з пільгової групи, які підпадають під дію статті 1 конкретних законів про амністію. По друге, не дивлячись на те, що ч. 2 ст. 6 КПК суперечить вимогам конкретних сучасних законів про амністію, вони не наводять ніяких аргументів проти того, чому особи не можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності, коли підстави про застосування амністії виникнуть під час судового розгляду. (Заради об’єктивності, слід визначити, що А.А. Музика пізніше звертає увагу на те, що питання розмежування “звільнення від кримінальної відповідальності” і “звільнення від покарання” кримінально-процесуальним законодавством наразі не вирішується, більш того – окремі його положення суперечать сучасному розумінню інституту кримінальної відповідальності. Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 КПК, встановивши в стадії судового розгляду наявність акта амністії, який усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням від покарання… Ці положення не відповідають тим, що виклав Конституційний Суд України та ст. 6 Закону України “Про амністію”. Для усунення цього протиріччя необхідно внести відповідні корективи до Кримінально-процесуального кодексу України[300]).
Ми наводили в розділі 4 методичного посібника свої доводи про те, що в сучасних умовах суди не повинні керуватися вимогами ст. ст. 6 ч. 2, 282 КПК, а тому пропонуємо наступне правило.
Правило 12. При конкуренції між ст. ст. 6 ч. 2, 282 КПК України та конкретними Законами України “Про амністію”, суди повинні керуватися актами про амністію і звільняти особи від кримінальної відповідальності з закриттям провадження в справі, незалежно від того, що підстави для застосування амністії були виявлені в стадії судового розгляду.
В зв’язку з цим правилом приведемо два приклади з практики місцевих суддів Запорізької області.
Приклад перший: Постановою місцевого суду від 03.04.2008 р. Л. на підставі п. “д” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. була звільнена від кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч. 1 ст. 366 КК і кримінальна справа відносно неї була закрита[301].
Приклад другий: Вироком місцевого суду від 22.05.2008 р. Б. була засуджена за ч. 1 ст. 366 КК до штрафу в розмірі 850 грн. з позбавленням права займати посади пов’язанні з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 1 рік. На підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. вона була звільнена від основного покарання[302].
Приклад третій: Вироком місцевого суду від 15.06.2007 р. Р. був засуджена за ч. 1 ст. 366 КК до позбавлення волі строком на 1 рік з позбавленням права займати посади пов’язанні з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 1 рік. На підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. він був звільнений від основного покарання[303].
В чому схожість і різниця між цими кримінальними справами?
Схожість між цими кримінальними справами полягає у тому, що Б., Л. і Р. весною 2007 року вчинили однаковий злочин, на них поширюється дія Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. і кожен з них на стадії судового розгляду заявив клопотання про застосування щодо нього цього Закону.
Різниця між цими кримінальними справами полягає у принципово різному правовому стану цих осіб, оскільки Л. судом була звільнена від кримінальної відповідальності і справа відносно неї була закрита, а Б. та Р. були засуджені судом, вони мають судимість і вони реально відбували додаткове покарання, оскільки згідно ст. 14 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., особи, на яких поширюється дія цього закону, звільненню від додаткових видів покарання не підлягають.
299
Музика А.А., Школа С.М. Правила застосування амністії та здійснення помилування, с. 96.