На підставі вищевказаного, а також принципу справедливості ми пропонуємо більш універсальне правило застосування акта амністії.
Правило 17. Якщо при одних і тих же умовах акт амністії поширюється на не законослухняних осіб, то цей закон про амністію, тим паче, при цих же умовах, повинен поширюватися і на законослухняних осіб.
В цьому контексті, в розділі 1 “Аналіз сучасних законів України про амністію” ми звертали увагу на деякі вади актів про амністію, а саме, коли згідно з Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. особи з пільгової групи (неповнолітні, вагітні жінки…), які вчинили необережний злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років, виявлялися в гіршому становищі, чим простий громадянин, який вчинив аналогічний злочин. В зв’язку з цим, ми також пропонуємо універсальне правило застосування амністії.
Правило 18. Якщо при одних і тих же умовах акт амністії поширюється на звичайну особу, то цей закон про амністію, тим паче, при цих же умовах, повинен поширюватися і на пільгову групу осіб, які підпадають під дію статті 1 конкретних законів про амністію.
Правило 19. При конкуренції звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі акта про амністію і у зв’язку із закінченням строків давності, суд повинен звільнити особу згідно останній підставі. В інших випадках, вирішальним є позиція винної особи.
В судовій практиці виникають ситуації, коли особа має право на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі різних законів, в тому числі і на підставі закону про амністію.
На наш погляд, тут можливі два варіанти. Варіант перший, коли особа має право на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію, а також на підставі закінчення строків давності (ст. 49 КК). Варіант другий, коли особа має право на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію, а також на підставі інших законів, наприклад, у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК).
Якщо особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності в зв’язку з закінченням строку давності, а також на підставі закону про амністію, то вона може бути звільнена від кримінальної відповідальності тільки на підставі ст. 49 КК. Як відзначав Ю.В. Баулін, “звільнення від потенційної кримінальної відповідальності може мати місце після вчинення злочину в період коли для цього виникли й існують передбачені КК підстави, проте в будь-якому випадку до закінчення строку, протягом якого на особі лежить обов’язок відповідати за вчинене перед державою. Це, за загальним правилом, день спливу строку давності (ст. 49 КК)”[304].
В другому випадку, якщо особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності за різними підставами, право вибору цих підстав належить цій особі. Однак суд, керуючись ч. 6 ст. 16-1 КПК, повинен роз’яснити останній наслідки застосування щодо неї амністії, зокрема те, що в разі застосування амністії, в подальшому інші закони про амністію не можуть бути до неї застосовані, принаймні протягом 10 років.
Правило 20. При конкуренції між конкретними Законами України “Про амністію” та Законом України “Про застосування амністії в Україні” суд зобов’язаний застосувати останній закон.
Положення цього правила базуються на тому, що згідно з ч. 2 ” ст. 3 Закону України “Про застосування амністії в Україні”, положення закону про амністію, які не відповідають вимогам цієї статті, не мають сили і застосуванню не підлягають, а по друге, із вступної частини, наприклад Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. та Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. вбачається, що законодавець при їх прийняті керувався у тому числі і Законом України “Про застосування амністії в України”.
Правило 21. Особи які на підставі акта про амністію повністю звільняються від покарання (звільнені не тільки від основного та додаткового покарання, а також не відбували покарання у процесі виконання вироку) визнаються такими, що не мають судимості.
Положення цього правила базуються на вимогах ч. 3 ст. 88 КК про те, що особи звільнені від покарання, визнаються такими, що не мають судимості.
В розділі 5 “Порядок звільнення від покарання на підставі закону про амністію” ми прийшли до висновку про те, що при звільнені особи тільки від невідбутої частини основного та додаткового покарання, ця особа має судимість, а при звільнені особи від всього покарання призначеного судом, тобто при звільнені повністю як від основного так і від додаткового покарання, так і при відсутності реального строку відбування покарання засудженим в процесі виконання вироку, остання судимості не має.