42. Тому Суд вважає, що було порушено право заявниці на свободу вираження поглядів. Відповідно було порушення статті 10 Конвенції.
Рекомендовані рішення ЄСПЛ:
«Газета «Україна-Центр» проти України» (Gazeta Ukraina-Tsentr v. Ukraine) від 15 липня 2010 року, заява № 16695/04 — ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 та статті 10 Конвенції, оскільки ЄСПЛ не побачив «жодних доказів того, що національні суди у своїх рішеннях забезпечили баланс між потребою захищати репутацію пана Я. та правом підприємства-заявника розголошувати інформацію, яка становить суспільний інтерес у контексті виборчих дебатів. Суди не надали достатніх підстав для того, аби прирівняти пана М., який висловив дискредитуючі твердження, та підприємство-заявника, яке його опублікувало, а також для неврахування того факту, що оскаржувана інформація була широко розповсюджена до її публікації підприємством-заявником. Суди також не розглядали пропорційність втручання та той факт, що підприємство-заявник надало позивачу можливість відповісти на оскаржувану публікацію».
«Мирський проти України» (Myrskyy v. Ukraine) від 20 травня 2010 року, заява № 7877/03 — ЄСПЛ визнав порушення статті 10 Конвенції, оскільки національні суди не навели відповідних і достатніх підстав для свого висновку про те, що висловлювання, яке було приписано заявникові, мало наклепницький характер для позивачів.
Реалізація прав, гарантованих конвенцією, без дискримінації (стаття 14 Конвенції та Протокол №12)
Жодне обмеження не може бути застосоване дискримінаційним чином (стаття 14 Конвенції та Протокол № 12).
У статті 14 Конвенції згадується низка захищених ознак. Захищена ознака — це індивідуальна характеристика, що не повинна братися до уваги для цілей відмінного ставлення чи користування конкретним благом[162]. Водночас, перелік «захищених ознак» у ст. 14 ЄКПЛ є невичерпний, оскільки словосполучення «за іншою ознакою» дозволяє ЄСПЛ застосовувати, наприклад, ті ознаки, що містяться в Директивах ЄС або інші ознаки[163].
Необхідно наголосити, що не кожна відмінність у ставленні становитиме порушення статті 14 Конвенції — має бути встановлено, що інші особи в аналогічних чи відносно подібних ситуаціях зазнають привілейованого ставлення, і це становитиме дискримінацію[164]. Відмінність у ставленні є дискримінаційною тоді, коли немає об'єктивного і обґрунтованого виправдання; іншими словами, якщо не переслідується легітимна мета чи якщо немає достатнього зв'язку між пропорційністю заходів, використаних для досягнення мети чи якщо мета потребує зусиль для реалізації[165].
Гендерна рівність
Для прикладу розглянемо одну із захищених ознак — стать. Типова ситуація дискримінації за ознакою статі — це коли жінка зазнає менш сприятливого ставлення порівняно з чоловіком. Але буває і навпаки.
У справі «Унал Текелі проти Туреччини» (Unal Tekeli v. Turkey)[166] заявниця скаржилася на те, що відповідно до національного права після укладення шлюбу вона зобов'язана взяти прізвище чоловіка. ЄСПЛ визнав, що, хоча закон дозволяє залишати своє дівоче поряд із новим прізвищем чоловіка, це, втім, становить дискримінацію за ознакою статі, оскільки закон не зобов'язує чоловіків змінювати своє прізвище.
У справі «Зарб Адамі проти Мальти» (Zarb Adami v. Malta)[167] заявник стверджував, що його дискримінують у контексті здійснення обов'язків присяжного засідателя. Він скаржився, що виходячи з практики формування списків кандидатів у присяжні, існує набагато більша ймовірність, що до складу суду буде викликаний чоловік. Згідно із статистичними даними, понад 95% присяжних за 5 років були особами чоловічої статі. ЄСПЛ вирішив, що оскільки чоловіки та жінки знаходяться в аналогічній ситуації в частині своїх громадянських прав та обов'язків, така ситуація дійсно становить дискримінацію.
Згідно з позицією ЄСПЛ, концепція «статі» охоплює випадки дискримінації за ознакою статі у більш абстрактному розумінні, тобто включає в себе деякі гарантії захисту ґендерної ідентифікації[168]. Загалом право, що регулює ознаку «ґендерної ідентифікації», потребує уточнення як на національному, так і на європейському рівні, оскільки одні держави вважають це елементом «сексуальної орієнтації», а інші трактують її як складову «статевої дискримінації»[169].
163
Наприклад, у справі «Кіютін проти Росії» (Kiyutin v. Russia) від 10 березня 2011 року, заява № 2700/10, такою ознакою був ВІЛ-позитивний статус заявника-громадянина Узбекистану. Ситуація заявника є аналогічною до ситуації осіб, що звернулися про отримання дозволу на проживання на території Росії на підставі сімейного стану (він уклав шлюб з громадянкою Росії і в них народилася дитина), однак при цьому ставлення до заявника є відмінним через його ВІЛ-позитивний статус.
164
Див. рішення у справі «Унал Текелі проти Туреччини» (Unal Tekeli v. Turkey) від 16 листопада 2004 р., заява № 29865/96, § 49.
166
Рішення у справі «Унал Текелі проти Туреччини» (Ünal Tekeli v. Turkey) від 16 листопада 2004 р., заява № 29865/96.
167
Рішення у справі «Зарб Адамі проти Мальти» (Zarb Adami v. Malta) від 20 червня 2006 р., заява № 17209/02.
168
Рішення у справі «Крістіна Ґудвін проти Сполученого Королівства» (Christine Goodwin v. UK) [Велика палата] від 11 липня 2002 року, заява № 28957/95 та «І. проти Сполученого Королівства» (І. v. UK) [Велика палата] від 11 липня 2002 року, заява № 25680/94.
169
Посібник з європейського антидискримінаційного права. Українське видання: ТОВ «К.І.С.», 2013. — С. 101.