47. Насамкінець, Суд зазначає, що метою пікетування було привернення уваги громадськості до гаданої дисфункції судової системи у Свердловському обласному суді. Це серйозне питання, безсумнівно, було частиною політичної дискусії і мало неабияку суспільну значущість. У зв'язку з цим Суд повторює, що завжди вимагав наявності серйозних причин для виправдання застосування обмежень на політичні заяви чи на висвітлення таких суспільно значущих питань, як, наприклад, корупція у судовій владі, оскільки судові обмеження, накладені в індивідуальних випадках, неминуче вплинуть на повагу до права на свободу вираження особистої думки в розглядуваній державі (див., mutatis mutandis, справи «Karman v. Russia», від 14 грудня 2006 року, заява № 29372/02, § 36, «Feldek v. Slovakia», заява № 29032/95,
§ 83, ECHR 2001-VIII, і «Surek v. Turkey» (no. 1) [GC], заява № 26682/95, § 61, ECHR 1999-IV). Ні національні суди, ані Уряд не висунули суттєвих причин для подібних обмежень у цій справі.
48. У світлі вищевикладеного Суд вважає, що органи влади Російської Федерації не навели обґрунтованих й достатніх причин, які могли б виправдати втручання у право заявника на свободу зібрань і вираження поглядів. Незначний розмір штрафу не применшує значимість того факту, що таке втручання не було необхідним у демократичному суспільстві. Таким чином, мало місце порушення статті 11 Конвенції, що тлумачиться у світлі статті 10.
«Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine) від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11 — ЄСПЛ відзначив, що парламентом України не було введено в дію жодного закону, який би регулював порядок проведення мирних демонстрацій, хоча статті 39 та 92 Конституції чітко вимагають того, щоб такий порядок було встановлено законом, тобто актом парламенту України. Хоча Суд погоджується з тим, що державі може знадобитися певний час для прийняття законодавчих актів протягом перехідного періоду, він не може погодитися з тим, що затримка у понад двадцять років є виправданою, особливо коли йдеться про таке фундаментальне право як свобода мирних зібрань. Таким чином, Суд доходить висновку, що втручання у право заявника на свободу мирних зібрань не було встановлене законом.
«Алексеев проти Російської Федерації» (Alekseyev v. Russia) від 21 жовтня 2010 року, заяви № 4916/07, 25924/08 та 14599/09 — ЄСПЛ визнав, що неодноразові заборони проведення демонстрацій на підтримку прав і свобод і рівності сексуальних меншин не відповідали гострій соціальній потребі і таким чином, не були необхідні в демократичному суспільстві. Окрім порушення статті 11 Конвенції, ЄСПЛ визнав порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 11 Конвенції.
Свобода об'єднань
Рекомендовані рішення ЄСПЛ:
«Корецький та інші проти України» (Koretskyy and others v. Ukraine) від 3 квітня 2008 року, заява № 40269/02 — ЄСПЛ визнав, що втручання в свободу об'єднання заявників (відмова в реєстрації громадського об'єднання під назвою «Громадянський комітет за збереження дикої (корінної) природи Березняків» не було виправданим і порушувало права, гарантовані статтею 11 Конвенції.
Реалізація прав, гарантованих Конвенцією, без дискримінації (стаття 14 Конвенції та Протокол № 12)
Окрім того, жодне обмеження не може бути застосоване дискримінаційним чином (стаття 14 Конвенції та Протокол № 12).
У статті 14 Конвенції згадується низка захищених ознак. Захищена ознака — це індивідуальна характеристика, що не повинна братися до уваги для цілей відмінного ставлення чи користування конкретним благом[49]. Водночас, перелік «захищених ознак» у ст. 14 ЄКПЛ є невичерпний, оскільки словосполучення «за іншою ознакою» дозволяє ЄСПЛ застосовувати, наприклад, ті ознаки, що містяться в Директивах ЄС або інші ознаки[50].
Необхідно наголосити, що не кожна відмінність у ставленні становитиме порушенні статті 14 Конвенції — має бути встановлено, що інші особи в аналогічних чи відносно подібних ситуаціях зазнають привілейованого ставлення, і це становитиме дискримінацію[51]. Відмінність у ставленні є дискримінаційною тоді, коли немає об'єктивного і обґрунтованого виправдання; іншими словами, якщо не переслідується легітимна мета чи якщо немає достатнього зв'язку між пропорційністю заходів, використаних для досягнення мети чи якщо мета потребує зусиль для реалізації[52].
50
Наприклад, у справі «Кіютін проти Росії» (Kiyutin v. Russia) від 10 березня 2011 року, заява № 2700/10, такою ознакою був ВІЛ-позитивний статус заявника-громадянина Узбекистану. Ситуація заявника є аналогічною до ситуації з громадянкою Росії і в них народилася дитина, однак при цьому ставлення до заявника є відмінним через його ВІЛ-позитивний статус.
51
Див. рішення у справі «Унал Текелі проти Туреччини» (Una! Tekeli v. Turkey) від 16 листопада 2004 р., заява № 29865/96, § 49