У зв’язку з цим, ми згодні з Ю.А. Пономаренко який приводить такий приклад. Особа на підставі ч. 2 ст. 117 КК 1960 р. була засуджена за зґвалтування, вчинене повторно до покарання у виді п’яти років позбавлення волі. Санкція цієї частини, як і санкція ч. 2 ст. 152 КК 2001 р., передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. В такому разі, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 55 КК 1960 р. строк погашення судимості становить п’ять років. Тоді як за новим КК цей строк становить шість років (п. 8 ч. 1 ст. 89 КК). Тому в даному випадку має місце підвищення строків судимості, а, значить, підстава для зворотної дії кримінального закону щодо такої особи відсутня [432].
Приклад третій: Вироком апеляційного суду від 22.12.2006 р. К., раніше судимого 14.11.1996 р. за ст. ст. 117 ч. 1, 118 ч. 2 КК на 6 років позбавлення волі, 28.08.1999 р. звільненого на підставі Закону України «Про амністію» від 16.07.1999 р., - було засуджено за п.п. 10, 13 ч. 2 ст. 115 КК до довічного позбавлення волі, за ч. 4 ст. 152 КК на 13 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 153 КК на 7 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. Верховний Суд України, змінюючи вирок, зокрема відзначив, що дії К. кваліфіковано судом за ч. 4 ст. 152 КК як зґвалтування, вчинене повторно, що спричинило особливо тяжкі наслідки. При визначені кваліфікації дій засудженого за цей злочин, зокрема за ознакою повторності, суд виходив з того, що К. раніше був судимий 14.11.1996 р. за ст. ст. 117 ч. 1, 118 ч. 2 КК на 6 років позбавлення волі. Між тим, суд не врахував, що К. 28.08.1999 р. був звільнений від відбування покарання на підставі ст. 5 Закону України «Про амністію» від 16.07.1999 р. Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 55 КК такими, що не мають судимості визнаються особи, засуджені до позбавлення волі на строк понад три роки, але не більше шести років, якщо вони протягом п’яти років із дня відбуття покарання не вчинять нового злочину. Виходячи з цих положень кримінального закону, строк погашення судимості у К. настав 28.08.2004 р., а новий злочин він учинив 31.10.2004 р. з огляду на наведене з вироку суду має бути виключене посилання на судимість К., а також кваліфікуюча ознака повторність при визначенні юридичної оцінки дій засудженого за ч. 4 ст. 152 КК [433].
Якби у цьому випадку строки погашення судимості обчислювалися за правилами, передбаченими п. 8 ч. 1 ст. 89 КК, то судимість за злочини, передбаченні ч. 1 ст. 117, ч. 2 ст. 118 КК 1960 р., спливала би тільки 28.08.2005 р., (28.08.1999 р. + 6 років), а це означало би, що вчинення нового злочину 31.10.2004 р. перервало би перебіг строку погашення судимості.
До цього правила, на наш погляд, потрібно добавити також доповнення про те, якщо ж особи вчинили тяжкий злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, то на них поширюється положення п. 3 ч. 2 ст. 108 КК 2001 р. про те, що такі особи, засуджені за тяжкий злочин, визнаються такими, які не мають судимості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину.
Приклад четвертий: Вироком апеляційного суду від 02.11.2007 р. Д., раніше судимого 11.06.1996 р. за ст. 94 КК на 7 років позбавлення волі, звільненого із місць позбавлення волі 13.06.2000 р. умовно-достроково на 3 роки 4 місяці 24 дні, - було засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК на 15 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 15 — п.п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК на 14 років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК тому призначено остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі. Верховний Суд України, змінюючи вирок суду, відзначив, що дії Д. кваліфіковані судом за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК неправильно. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 108 КК такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом 3 років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину. Із матеріалів справи вбачається, що Д. раніше судимий в неповнолітньому віці — 11.06.1996 р. районним судом за ст. 94 КК 1960 р. на 7 років позбавлення волі та звільнений з місць позбавлення волі 13.06.2000 р. умовно-достроково на 3 роки 4 місяці 24 дні. Відповідно до ч. 2 ст. 7–1 КК 1960 р. зазначений злочин є тяжким. Умисне вбивство потерпілої Н. засуджений вчинив 15.12.2006 р., тобто після 3 років з дня відбуття покарання, а тому попередня судимість Д. погашена у встановленому законом порядку і його дії за зазначеним епізодом слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК. З цієї ж підстави колегія судів приходить до висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини вироку обставини, яка обтяжує покарання Д. — рецидив злочину [434].
432
Пономаренко Ю.А. Чинність і дія кримінального закону у часі: Монографія. — К.: Атака, 2005. — С. 189–190.