— звільнення особи від покарання, яка знаходилась певний строк під вартою в порядку запобіжного заходу. Головною ознакою цього виду звільнення від покарання — є вимога, щоб тривалість знаходження особи під вартою було не менше половини призначеного основного строку покарання.
Приклад: Вироком місцевого суду від 21.07.2004 р. Г. засуджено за ч. 2 ст. 190 КК до 1 року обмеження волі, за ч. 2 ст. 186 КК до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК остаточне покарання йому призначено — 3 роки позбавлення волі. Верховний Суд України змінив рішення суду. Із матеріалів справи вбачається, що Г. був засудженим вироком суду від 12.10.2000 р. за ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 206 КК на 3 роки позбавлення волі та звільнено від покарання на підставі ст. 5 Закону України “Про амністію” від 11 травня 2000 р. Відповідно до ч. 3 ст. 88 КК особи звільнені від покарання, визнаються такими, що не мають судимості. За змістом цього закону до таких осіб відносяться і особи, які повністю звільнені від призначеного покарання внаслідок амністії. За таких обставин необхідно виключити із вироку кваліфікуючу ознаку — вчинення злочину повторно, а його дії перекваліфікувати з ч. 2 на ч. 1 ст. 190 КК [79].
Оскільки згідно до вимог ст. 5 Закону України «Про амністію» від 11 травня 2000 р. звільнити від покарання осіб, крім перелічених у статті 1 цього Закону, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк до шести років включно, можливо, якщо вони на день набрання чинності відбули не менше половини призначеного строку покарання, можна зробити висновок проте, що на день набрання чинності акту про амністію, Г. знаходився під вартою не менше 1 року 6 місяців.
2) Звільнення особи від невідбутої частини покарання, тобто звільнення засуджених від покарання під час його відбування останніми. Це основний вид звільнення передбачений актами про амністію, оскільки із всіх статей Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. де передбачено звільнення від покарання осіб, цей вид звільнення від покарання відсутній тільки в статті 1 цих Законів. Головною ознакою цього виду звільнення — є вимога, щоб засуджений відбув певний строк основного покарання, в залежності від характеру злочину, а також групи осіб, які вчинили цей злочин, актами амністії передбачені строк — не менше половини призначеного основного строку покарання. Без виконання цієї вимоги, засуджений не може бути звільнений від невідбутої частини покарання, тому не випадково ця вимога Законів включена нами, як обов’язкова передумова звільнення особи від покарання.
При цьому звертаємо увагу ще раз на те, що тлумачення статей 2–4 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. свідчить про те що особи в таких випадках підлягають звільненню від так званих строкових покарань і в зв’язку з цим ці покарання відбуваються засудженими, тобто вони тривають у часі, проміжок яких визначається вироком суду.
Виникає наступне питання, чим же звільнення від покарання відрізняється від звільнення від невідбутої частини покарання, якщо наприклад, як при звільненні від покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйонові військовослужбовців за злочини невеликої та середньої тяжкості, так і при звільненні осіб від невідбутої частини покарання у вигляді позбавлення волі, перші і останні відбули частину покарання?
На наш погляд, звільнення від покарання відрізняється від звільнення від невідбутої частини покарання насамперед тим, що в першому випадку після звільнення особа від покарання вона не має судимості, а в останньому випадку після звільнення від невідбутої частини покарання, вона є судимою[80].
При цьому звертаємо увагу на те, що при звільненні від покарання можливі два випадки, коли:
— особа звільняється від всього покарання на підставі вироку суду (ухвали апеляційного суду) тобто до набрання законної сили обвинувальним вироком, і в цьому випадку судимість зовсім не виникає (ч. 3 ст. 88 КК);
79
Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 115–118.
80
Ми повинні визнати, що звільнення осіб від покарання у виді громадських робіт, виправних робіт, арешту, обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, наприклад на підставі ст. 1 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 р., (засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п’яти років, та за злочини, вчинені із необережності, за які законом передбачено менш суворе покарання, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, осіб зазначених в цій статті), помилково відносили до звільнених від покарання (Див.: Білоконев В.М. Застосування амністії в Україні (судова практика). — Запоріжжя, 2009. — С. 123), замість того, щоб вважати їх звільненими від невідбутої частини покарання, оскільки після такого звільнення, якщо такі особи реально відбували покарання, вони визнаються судимими на підставі пунктів 6–9 ч. 1 ст. 89 КК).