Приклад другий: Вироком районного суду від 21.02.2006 р. Л., раніше судимого 13.11.2003 р. за ч. 1 ст. 309 КК на 1 рік обмеження волі, звільненого 17.06.2004 р. умовно-достроково на 6 місяців 26 днів, — було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК на 3 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 307 КК на 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК остаточно призначено Л. покарання у виді 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК. Верховний Суд України, задовольняючи подання прокурора про безпідставність застосування судом ст. 75 КК, зокрема відзначив, що суд при призначенні покарання по суті не врахував ступінь тяжкості ним скоєного і ту обставину, що він і раніше вчинив однорідний злочин [143].
На наш погляд, суди в цих прикладах фактично одночасно врахували при призначенні покарання особам одні і ті же обставини які є ознакою злочинів, що впливали на їх кваліфікацію, і які характеризують останніх.
Між тим, виникає питання, як при призначенні покарання відрізняти між собою осіб, які, наприклад мають різну кількість судимостей, або після звільнення від відбування покарання з випробуванням через короткий проміжок часу знову вчиняють новий злочин?
І.І. Карпець з цього приводу зазначає, що чим менше часу минуло з моменту звільнення особи до вчинення нового злочину, тим небезпечнішим для суспільства є особа, яка вчиняє цей злочин [144]. Тому не випадково А.Ф. Зелінський, досліджуючи поведінку особливо небезпечних рецидивістів, прийшов до висновку, що більше 30 % з них вчиняють нові злочини на протязі шести місяців після звільнення [145].
У зв’язку з цим, ми також повністю згодні із І.О. Зінченко та В.І. Тютюгіним, які відзначають, що такі обтяжуючі обставини, як повторність і рецидив мають оціночний характер, а їх зміст визначається за допомогою відповідних кількісних показників — кількість (число) вчинених злочинів. Але у кожному конкретному випадку параметри цих показників можуть бути різними, що, безумовно, впливає на ступінь суспільної небезпечності особи винного. Наприклад, крадіжка буде повторною тоді, коли вона вчинена і вдруге, і в десяте. Безсумнівно, що за інших рівних умовах суспільна небезпечність особи винного в останньому випадку набагато вища, що і має бути враховано судом при призначенні покарання, але не на підставі п. 1 ч. 1 ст. 67 КК, а як обставина, що негативно характеризує особистість винного [146].
З нашої точки зору, в цих випадках суди мають право більш детально розкривати зміст цих обтяжуючих обставину покарання, характеризуючи особу винного.
В зв’язку з вищевказаним, ми вважаємо правильним мотивуванням призначення покарання засудженому по наступній кримінальній справі.
Приклад: Вироком районного суду від 25.11.2005 р. Н. раніше судимого: 1) 09.02.2004 р. за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК; 2) 04.04.2005 р. за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК, — було засуджено за ч. 2 ст. 185 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК йому остаточно призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК. Верховний Суд України, задовольняючи подання прокурора, зокрема відзначив, що суд, призначаючи покарання Н. не врахував те, що той двічі засуджувався за аналогічні злочини — 09.02.2004 р. і 04.04.2005 р., двічі був звільнений від відбування покарання на підставі ст. 75 КК з випробуванням, але довіри суду не виправдав і в період іспитового строку знову вчинив нову крадіжку [147].
2. В судовій практиці неодноразово виникало питання, чи може при призначенні покарання винному враховуватися судимість, яка була знята або погашена в установленому законом порядку?
В судовій практиці по цьому питанню існує дві протилежні точки зору.
Одні судді вважають, що погашена або знята судимість не може ніяким чином враховуватися при призначенні покарання винній особі, зокрема, як ознака що характеризує останнього, відповідно до загальних засад призначення покарання.
Інші судді вважають, що погашена або знята судимість не може враховуватися, як обставина, що обтяжує покарання, а також як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію. Однак ця судимість може бути врахована при призначенні покарання як ознака, що характеризує особу винного. Немає єдиної точки зору по цьому питанню і в Верховному Суді України.
144
Карпец И.И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. — М.: Юрид. лит., 1961. — С. 121.
145
Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений (Структура, связи, прогнозирование). — Харьков: Вища школа, 1980. — С. 84–85
146
Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар за заг. Ред… В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Вид. третє, переробл. та доповн. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. — С. 230; Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. — Харків: “Фінн”, 2008. — С. 166.