На наш погляд, це рішення вищестоящого суду про призначення остаточного покарання на підставі ст. 71 КК, не є бездоганним. По-перше, згідно ст. 85 КК на підставі акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарання, а тому таке звільнення має остаточний і безумовний характер. По-друге, С.М. Школа який досліджував ці питання, відзначив, що у разі задоволення клопотання про помилування засуджений повністю або частково звільняється від покарання. Практика здійснення помилування йде шляхом, зокрема звільнення засуджених “від дальшого відбування міри покарання з випробуванням”, однак необхідно зазначити, що помилування з випробуванням не передбачено чинними нормативно-правовими актами (кодексами, Положенням про помилування), тому воно є незаконним [33]. На жаль і нове «Положення про здійснення помилування», затверджене Указом Президента України № 1118/2005 від 19.07.2005 р., не відповідає вимогам Кримінального кодексу України 2001 р., оскільки у ньому відсутній такий вид помилування, як повне або часткове звільнення засудженого від основного і додаткового покарання, а присутній, не передбачений КК, вид помилування, як повне або часткове звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання.
Приклад другий: У п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», відзначено, що невідбутою частиною покарання за попереднім вироком зокрема треба вважати покарання, від відбування якого звільнено неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК) [34].
На наш погляд, позиція Верховного Суду України про включення в п. 26 постанови Пленуму як невідбутої частини покарання за попереднім вироком “покарання, від відбування якого звільнено неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК)” не є безперечною [35]. В сучасній юридичній літературі найбільш обґрунтовану критику цієї точки зору Верховного Суду України надав В.І. Тютюгін, який відзначив, що наведена позиція суперечить приписам ст. 105 КК, бо у цій нормі передбачено звільнення від покарання, а не від його відбування, (реального виконання) і яке має остаточний і безумовний характер [36]. Ми повністю згодні з цією позицією В.І. Тютюгіна.
Третя різниця між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання” полягає у тому, що в першому випадку особа звільняється від всіх видів покарань, передбачених ст. 51 КК, а в другому випадку, засуджений звільняється від відбування тих видів покарань, які вказані в ст. ст. 75, 79, 80, 83, 84 та 104 КК.
Четверта різниця між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання” полягає у виникненні (або не виникненні) стану судимості, оскільки згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості”, судимість може бути врахована при кваліфікації повторного злочину чи при призначенні за нього покарання, а також в інших випадках, передбачених КК та законами України (обмеження можливості обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, застосування умовно-дострокового звільнення від покарання, амністії тощо) [37].
При звільнені особи від відбування покарання остання у всіх випадках має судимість з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення судимості наприклад на умовах передбачених п. 1 ч. 1 ст. 89 КК. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про застосування амністії в Україні”, закон про амністію не може передбачати зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання. В п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості” відзначено, що при вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час звільнення від відбування покарання, оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках починається обчислюватися строк, протягом якого особа вважатиметься такою, що має судимість [38].
33
Школа С.М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні. — Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08. — К., 2004. — С. 14.
34
Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 12. — С. 269.
35
До речі в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» № 2 від 15 травня 2006 року вже відзначається, що примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують при
36
Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. — Харків: “Фінн”, 2008. — С. 255–256.
37
Постанова Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26.12.2003 р. “Про застосування судами законодавства про погашення і зняття судимості // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2. — С. 10.
38
Постанова Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26.12.2003 р. “Про застосування судами законодавства про погашення і зняття судимості // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2. — С. 10.