Коли взяти до уваги невелику кількість вірного Центральній Раді війська і обставини, в яких їм довелося вести бої з повстанцями, можна зробити висновок, що тільки їхнє завзяття не допустило до негайної катастрофи. "Українські вояки, — пише Д. Дорошенко, — які боролися за Ц. Раду, почували себе немов у ворожому місті, в їх стріляли з вікон і з дахів будинків. А деякі "нейтральні" військові частини, свої ж таки українські полки, продавали або просто передавали повстанцям зброю, набої і харчі. Київська рада робітничих депутатів, щоб допомогти більшовикам, проголосила загальний страйк. Перестала працювати електрична станція і водопровід, місто залишилось без світла і без води".[41]
Хоч Арсенал перейшов в руки українців, бої в інших частинах міста не припинялися. Артилерійським вогнем більшовики обстрілювали Бесарабську і, як згадує учасник стежі, "стріляють на всіх кінцях Києва".[42] Наступного дня, після захоплення Арсеналу, бої точилися в його околиці, й українці відбили від повстанців Царський Сад. Продовжувалися вони і на шостий день повстання без упину. Того дня більшовики захопили Міську Думу і зосередили свій вогонь на Хрещатик. Наступного дня українськ. "частини відбили Ботанічний Сад і змусили більшовиків відст^?і5іти в напрямку залізничного двірця. Успіх українців був тимчасовий, бо перегрупувавшись, більшовики верталися на свої попередні позиції. Для українців вже не було несподіванкою на сьомий день боїв, коли в "очищеному" від більшовиків районі "раптом з подвір'я якоїсь кам'яниці нас обстрілюють рушничним вонем".[43] На десятий день боїв українське військо з урядом відступили в напрямку Святошино. Столиця України перейшла до рук більшовиків. Український уряд, внаслідок своєї "антимілітаристичної" політики, не мав ні свіжої сили, ні готових резервів, щоб думати про дальші змагання за Київ. Ті частини, що ще існували, стримували наступ червоної гвардії, яка поспішала на допомогу київським повстанцям.
Ще 27 січня відділ Знаменського зайняв Конотоп, а 28 — Бахмач. Тут об'єдналися відділи Михайла Муравйова, Єгорова, Знаменського й Кудинського і, з призначенням 29 січня Муравйова головнокомандуючим, ці відділи було переформовано в три армії. Першу армію, що складалася головно з московських і петроградських червоногвардійців, очолив Єгоров. — Командиром другої армії, що начисляла 3000 бійців, 400 матросів і 12 гармат, було призначено Рейнгольда Берзіна. Кудинський був призначений командиром третьої армії, до складу якої входили червоногвардійці з Брянська. Саме в той критичний момент, 28 січня 1918 року, у ніч повстання в Києві, українська влада вислала Помічний Студентський Курінь під командою сотника Омельченка на допомогу невеликому відділові учнів 1-ї Військової Школи, що обороняв Бахмачський залізничний вузол. Разом з відділом Гайдамаків, який відступав з-під станції Макошин під натиском переважаючих сил ворога, що наступав від Гомеля, українське командування вирішило зупинити більшовиків на станції Крути. Оборонці не спромоглися зупинити наступ шеститисячного відділу червоної гвардії, однак вони перешкодили йому вчасно прийти на допомогу повстанцям в Києві. Вже 4 лютого, після розгрому повстанців в Арсеналі, відділи Муравйова зайняли "Дарницю й мости через Дніпро та навели на Київ гармати. В той же час відділ червоних козаків В. М. Примакова, переправившись через Дніпро, появився на Куренівці і піддержав повстанців на Подолі". 5 лютого більшовики почали обстрілювати місто з важких гармат з-за Дніпра. "Частину гармат більшовики привезли з собою, але більшу частину знайшли тут же на правому березі Дніпра проти Києва: їх покинули свого часу демобілізовані гарматники, а українська військова влада не спромоглася їх забрати, або принаймні, зіпсувати. Тепер ці гармати руйнували Київ. Більшовики прорвались на Печерськ, захопили кріпость, де звільнили узятих українцями в полон арсенальців, і ті зараз же узялися за зброю проти українських військ".[44] Цей обстріл тривав п'ять днів. А тим часом броневий поїзд більшовиків прорвався до станції Київ — товарна і почав обстрілювати місто з другого боку. Що саме переживало населення Києва під час цієї канонади, описав її свідок Д. Дорошенко.