Українській владі вдалося відвернути безпосередню загрозу і тепер вона могла продовжувати свої намагання сформувати загально-російський федеративний уряд. Заходи Генерального Секретаріату Центральної Ради в цьому напрямку були безуспішні. Тільки уряд донського краю виявив певне зацікавлення, Відносини України з Доном особливо дратували Раду Народних Комісарів. Крім того, що Генеральний Секретаріат разом з урядом Дону намагався усунути більшовицьку владу в Росії, він перепускав без перешкод частини донських козаків, які зміцнювали армію генерала Каледіна, а донський уряд не перешкоджав просуванню українських частин через свою територію. Однак, коли більшовики почали вимагати від Центрального Секретаріату вільного переходу їх частин для боротьби проти сил генерала Каледіна, український уряд відмовився дати такий дозвіл, покликаючись на свій нейтралітет. Це дало привід більшовикам посилити пропаганду проти українського уряду, на яку Генеральний Секретаріат зареагував окремою відозвою. Як зауважує Д. Дорошенко, відозва цікава тим, "що вона характеризує загальні погляди українського правительства на сучасний момент і на відносини з більшовиками". Відкидаючи пропаганду більшовиків проти української влади як "нечесну агітацію", відозва підтверджувала, що українці були зацікавлені лише справою "утворення центрального правительства всієї Російської Республіки" і що переговори українців в цій справі включали й інших представників, як також і більшовиків. Як було сказано в заяві, Генеральний Секретаріат намагається сформувати "центральне правительство на таких умовах, щоб воно було однородно-соціалістичне (від більшовиків до народних соціалістів) І федерального характеру, цебто складене з представників краєвих республік, Тільки таке правительство матиме силу й авторитет, І бо спиратиметься на всі реальні сили демократії всіх соціалістичних напрямів і на всі народи Російської Республіки", Далі відозва зазначала: "Генеральний Секретаріат не визнає Народних Комісарів правительством всієї Росії, бо сила їх тільки серед певної частини великоруської демократії, народи ж Сибіру, Поволжя, Кавказу, Криму, Дону, України, Бесарабії, Білоруси не признають Народних Комісарів правительством Росії. Так само навіть не вся великоруська демократія признає їх правительством. Через те в інтересах селянства, робітництва і солдатства Росії, від імени і коштом яких буде встановлятися мир і будуть рішатися питання великої соціальної ваги, Генеральний Секретаріат уважає невідкладним якомога швидше скласти центральне правительство на вище згаданих основах. Поки ж такого немає, Генеральний Секретаріат не вважає можливим ставати на бік тої чи іншої области. І через те Генеральний Секретаріат, признаючи право як за Народними Комісарами у Великоруси, так і за козаками на Донщині, на Кубані і по інших всіх землях порядкувати своїм життям, не вважав справедливим задержувати козачі військові частини на Україні, коли вони хотіли йти до свого краю. Так само Генеральний Секретаріат уважає недопустиме затримувати й російські частини, коли вони виявляють бажання йти в Росію, як недопустиме те, що Народні Комісари задержують українські частини, не пропускаючи їх на Україну".