«Мороз по шкірі».
«Майстерно, винахідливо».
«Зачаровує».
«Суцільна фантастика».
«Фанати серіалу „Загублені“… ще один серіал для вас».
«|Знищення| примусить вас знову повірити в силу
таємниць науки»
«Успішне нагнітання жаху».
«Захоплює».
«Здобич і полювання».
«|Знищення| захоплює, жахає, зачаровує».
«Вражає».
«Оригінально і прекрасно, чудно і чудово».
Джефф Вандермеєр
Засвідчення
Присвячується Енн
ЗАСВІДЧЕННЯ
0. ЗАКЛИНАННЯ
У снах Керманича — розвидняється ранок, небо — глибоко-синє, лише з проблиском світла. Він дивиться з бескету вниз, у безодню, затоку, бухту. Це завжди змінюється. Він за милі звідси бачить непорушну водну гладінь. Він бачить океанських бегемотів,[1] які ковзаються там, немов субмарини, або немов подібні до квіток-дзвіночків орхідеї, або немов широкі каркаси кораблів, мовчущі, завжди рухливі, від чиїх розмірів іде таке відчуття моці, що Керманич здатний уловити руйнування та спустошення від їхнього руху навіть вище, понад ними. Він годинами споглядає ці форми, рухи, слухає шепіт, звернений до нього… а потім падає. Повільно, занадто повільно, він беззвучно потрапляє до темної води, без бризок чи брижів. І падає далі й далі.
Іноді це відбувається і під час пробудження, нібито він не надавав цьому достатньо уваги, і тоді Керманич мовчки промовляє і промовляє своє ім’я доти, доки реальний світ повернеться до нього.
1. ПАДІННЯ
Перший день. Початок його останнього шансу.
— Це ті, хто вижив?
Керманич стояв поряд із заступницею директора Південного Округу, за забрудненим однобічним склом, пильно дивлячись на трьох осіб, які сиділи у кімнаті допитів. Ті, що повернулися з дванадцятої експедиції до Нуль-зони.
Заступниця директора, висока, худорлява, чорношкіра жінка років за сорок, ніяк не озвалася до нього, що не здивувало Керманича. Вона не витрачала на нього зайвих слів, бо ж він, тільки заселившись у понеділок, вранці у вівторок уже й вийшов на роботу. Не щастило йому і на зайвий погляд від неї, окрім тих випадків, коли він сказав їй та решті співробітників називати його «Керманичем», а не «Джоном» чи «Родрігесом». Якусь мить вона помовчала, а потім відповіла: «У такому разі, називайте мене Рейс, а не Ґрейс»,[2] чим трохи звеселила решту присутніх. Відвернення уваги від свого справжнього імені на інше, не менш значуще, трохи зацікавило його. «Та все гаразд, — мовив він, — я просто називатиму вас Ґрейс», певний, що це їй не засмакує. А вона парирувала тим, що постійно посилалася на нього як на «виконавця обов’язків» директора. Це було правдою: між її керуванням і його сходженням була прірва, долина часу і форм документів, які треба заповнити, звільнення і наймання персоналу. Тому питання повноважень усе ще лишалося нез’ясованим.
Але Керманич мав за краще думати про неї ні як про Рейс, ні як про Ґрейс. Він волів сприймати її як абстракцію, коли не обструкцію. Вона змусила його сидіти й передивлятися те старе ознайомче відео про Нуль-зону, точно знаючи, що воно — тільки початкове і вже застаріле. Вона вже збагнула, що їхні стосунки грунтуватимуться на ворожнечі. Принаймні з її боку.
1
Тут: біблійне створіння, чудовисько, поряд з Левіафаном (який згадується в останній частині трилогії). Демон плотських бажань, особливо ненажерливості. Образ, популярний у мистецтві, навіть у комп’ютерних іграх. Бегемота з Левіафаном Господь показує праведнику Йову як доказ Своєї всемогутності (Йов, 40: 10–19). Також тут гра слів, бо в англійській мові behemoth — узагалі щось величезне, або тварина-чудовисько. — Прим. пер.
2
В оригіналі гра слів: Ґрейс пропонує називати себе Patience (Терпіння), а не Grace, бо її ім’я омонімічне до «Благодать». Терпіння і Благодать — у християнстві Божі блага і чесноти. Далі обігрується ця гра слів.