Якщо вони прибули в такій маленькій кількості, то це місце — або одне з багатьох, котрі обшукують, або сьогодні біологиня — частка набагато більшої проблеми, а Центр цілком зайнятий геть в іншому місці. Десь на півдні, мабуть.
Залежно від того, наскільки добре вони обізнані зі звичками біологині, вони можуть повірити, що вона сховалася десь на півночі, на узбережжі. Але їм доведеться списати з рахунків це містечко і його околиці. Навколо — густо вкрита чагарями земля або навіть іще густіший незайманий ліс, і чи тут, чи десь там, ці зарості не так просто пройти. У такому теруарі навіть досвідчені тубільці можуть загубитися, якщо ви за межами містечка, особливо в дощовий сезон.
Керований передчуттям і підозрою, він покинув свій пункт на бескеті й спустився стежкою, далі — потоком, який обрамляв дерев’яний міст, потім на протилежний бік, підвівся, повернувся, що нарешті привело його до низки вкритих мохом і кедрами пагорбів, біля води. Навпроти, біля вузької протоки, стояв котедж, де раніше жила біологиня. Зігнувшись у три погибелі, він зигзагами подерся крізь проломи гілок і колючу ожину, яка вилася між покрученими зчорнілими деревами із колючим листям, та й знайшов собі гарний пункт спостереження.
Котедж був лише трішечки більший за його човна, і якраз достатньо лісу було розчищено для крихітного газону перед хатинкою, та для глинистої доріжки, яка сповзала на підйомі ліворуч. Позад цього підйому ховалося велике селище: з невидимого димаря головного будинку, як він побачив, курів білосніжний дим.
Але з котеджу дим не вився. Жодного руху навколо котеджу, аж неприродним це здавалося. Він і надалі прочісував ліс уздовж і впоперек, аж доки за годину, після п’ятдесяти обстежень площі збагнув, що ген один клаптик землі змістився: камуфляж! Який за кілька хвилин обернувся чоловіком із рушницею, де був приціл, і маскувальною сіткою камуфляжного кольору; той переслідувач не випускав із поля зору котедж. Як помітив одного оперативника, то негайно з’явилися й інші, ясно поставши перед його очима: біля дерев, за колодами, один навіть визирнув якоїсь ризикованої миті з самого котеджу. Керманич знав, що тепер біологиня ні за що й не наблизилася б до котеджу, навіть якби того хотіла.
Тому він відступив до хащ і проклав собі стежку, повертаючись до човна в обхід, утомливим маршрутом. Він не думав, що його помітили, але не хотів давати їм іще один шанс. І відчув удячність, опинившись у човні. Він уже виснажив свій невеличкий запас поіржавілого лісового мистецтва й відчував, що йому поталанило. Поталанило і в тому, що його човен ще тут, а навколо досі, здається, ні лялечки.
Він з’їв бляшанку холодних бобів і стрімко повів човна, тулячись до узбережжя до останнього моменту, а потім спокійно і рівномірно керуючи посудиною до печери протоки, певний, що здалеку його помітять, і Центр на нього накинеться.
І все ж таки, хоч би якими широкими здавалися простори в ті миті, там були тільки чайки і пелікани, а також баклани, а в далекій височіні, як йому здалося, ширяв альбатрос. Тільки уривчасті хвилі та далекий укритий туманом хребет, і невиразні обриси човнів поблизу та вдалині. Нічого такого, що здавалося б вузько місцевим, та й рибалки не скидалися на таких, що ніби допіру тут з’явилися.
Легше й краще піти геть звідси, від усього цього. Вона ж бо виявиться у найпорожнішому, найізольованішому місці, яке тільки зможе знайти, і то було б зухвальство хоч би й з чийого боку, якби хтось захотів податися слідом за нею.
Або там, або ніде. Якщо ніде, то все дарма.
Переслідування відчувалося, мов уривчастий пульс. Завмирало і знов оживало. У бінокль він побачив швидкісний катер, який нестримно летів до нього. Він чув гелікоптер, невидимий йому, і згаяв двадцять хвилин на безглузду риболовлю, зі своєю подертою безглуздою сіттю, із тим своїм безформним капелюхом, насунутим на саме чоло. Усіма силами удаючи звичайного рибалку. Потім звуки змовкали, катер відпливав до узбережжя. Усе було як і раніше, дуже довго.