Покріпивши себе ковтком гіркої кави, Керманич почимчикував до дверей. Це зайняло кілька хвилин — очистити їх від книжок та іншого гамузу.
Правильно. Останню таємницю буде розкрито. Він на мить аж завагався, роздратований думкою, що про всі ці дрібненькі особливості треба буде повідомити Голос.
Він відчинив ті двері.
Кілька хвилин пильно вдивлявся.
За якийсь час знову їх зачинив.
6. ТОПОГРАФІЧНІ АНОМАЛІЇ
Та сама кімната допитів. Ті самі потерті стільці. Те саме непевне світло. Та сама Жар-птаха. Чи не та сама? Сліди незнайомих відблисків чи блимання в неї в очах, або виразу її обличчя — він не міг визначити, що саме. Чогось він не вловив на першій сесії. Вона здавалася м’якшою і складнішою, ніж тоді. «Якщо тобі здасться, що хтось змінився від однієї сесії до іншої, переконайся, чи це не ти сам змінився». Материнська засторога вряди-годи спалахує, от ніби мати сягає рукою до коробки, де лежить китайське печиво з передбаченнями долі, та навмання вибирає звідти ласощі.
Керманич недбало поставив горщик на стіл ліворуч, а між ним і собою розташував її особову справу як одвічну приманку. Коли вона уздріла горщик, чи піднялася трохи у неї брова? Керманич не був певен. Але ця жінка нічого не сказала, хоча нормальна людина, либонь, зацікавилася б. Підкорившись власній примсі, Керманич видобув із кошика мишу й поклав її до горщика з рослиною. У цьому гнітючому місці це нагадувало сміття.
Керманич сів. Він обдарував її легкою усмішкою, але все ж таки відповіді не отримав. Він уже вирішив не повертатися до того пункту, де вони скінчили, — з потопання, навіть якщо це означає, що йому доведеться боротися зі своїм раптовим бажанням чикрижити правду-матку. Надряпані на мурі за дверима слова, які побачив Керманич, досі тривожили його думки. Де лежить гнітючий плід, узятий з руки грішника, я плодитиму сім’я мерців… Рослина. І мертва миша. Якийсь різновид безумного благодіяння. Чи якийсь різновид розіграшу чи жарту. А чи додаткові свідчення низхідної спіралі, стрибка зі скелі в океан, повний чудовиськ. Можливо, насамкінець, перш ніж канути у дванадцяту експедицію, директорка практикувала якусь збочену форму скребла?
Та й заступниця директорки не могла бути непричетною до цієї деволюції. Ще одна причина, чому Керманич був такий щасливий, що заступниця не підглядає за однобічним дзеркалом. Перейнявши трюк у свого колишнього колеги, який вчинив з ним колись так само на останній роботі, Керманич призначив Ґрейс післяобідній час для сесії. Потім він пішов до експедиційного відділу утримування, порозмовляв з охоронцем, і біологиню перевели до кімнати інструктажу.
Сторч головою, тепер уже без преамбул. Керманич ігнорував водяні плями на стелі, які нагадували кожна своє — то вухо, то гігантське підводне око, яке втуплюється вниз.
— У Нуль-зоні є топографічна аномалія, досить близько до базового табору. Чи будь-хто з членів вашої експедиції бачив цю топографічну аномалію? Якщо так, то чи заходили ви досередини? — Насправді здебільшого ті, хто з таким стикався, називали це вежею, чи тунелем, чи навіть ямою, але він учепився в термін «топографічна аномалія», сподіваючись, що біологиня сама надасть цьому явищу якоїсь специфічнішої назви.
— Я не пам’ятаю.
Її безперестанне вживання цих слів почало вже дратувати — або, можливо, це дратували ті слова на мурі? І постійність її опору просто підсилювала це роздратування.
— Ви впевнені? — Атож, вона впевнена.
— Думаю, я б запам’ятала, що забула це.
Коли Керманич тепер зустрів її погляд, кутики вуст біологині були трохи підняті, а очі випромінювали світло, і це так відрізнялося від попередньої сесії. З причини, незрозумілої йому, він відчув розчарування. Це була не та людина. Чи та?
— Це не жарт, — мовив він, вирішивши подивитись, як реагуватиме вона, якщо він удасть роздратування. Але ж він справді дратувався.
— Я не пам’ятаю. Що я можу сказати? — Кожне слово вона вимовляла так, начебто її допитувач мав уповільнений розвиток і не розумів її з першого разу.
Видіння його канапи в його новому домі, Чоррі, який згорнувся у нього на колінах, музики, яка грає, книги в руці. Кращого місця, ніж отут.
— Щось ви та пам’ятаєте. Щось та приховуєте. — 3 натиском. Дехто з допитуваних хоче потішити допитувача. Інші не хвилюються або навмисне перешкоджають. Ураз майнула думка, після першої сесії та трьох стенограм: біологиня може лавірувати між обома цими крайнощами, не маючи власної думки або перебуваючи у жорстокому конфлікті. Що йому зробити, аби її переконати? Ув’язнена в горщику миша її не переконала. Як і зміна теми.