Але він розпізнав у своєму притлумленому реготі початок істерії та сутність свого цинізму: це ж захисний механізм, щоб не думати про жодну з цих небезпек.
Смерть, теж, ледь піднята брова — достатній натяк або відверто: «ваша теорія кумедна, необгрунтована, даремна». Воскресали і по-різному виринали у реченнях деякі привиди міжвідділового суперництва. Він замислювався, яке було братерство за ці роки — чи зморщення археолога означає реакцію на начебто розумне твердження іншого вченого про ситуацію довкілля, а чи це означає розігрування тут фінальної партії, остаточне завершення справи, розпочатої двадцять років тому?
Тому перед мандрівкою до межі, відмовившись від ленчу, Керманич викликав Вітбі до свого кабінету, щоб розговорити його щодо «терору» й теорій. Хоча, як з’ясувалося, обидва ледве торкнулися теорій.
Вітбі сів на край стільця навпроти величезного письмового столу Керманича, сам намір і самі очікування. Він майже вібрував, мов камертон. Що змусило Керманича неохоче добирати ті слова, які він збирався сказати, проте вони все ж таки прозвучали:
— Чому ви раніше сказали «терор»? І потім повторили це слово.
Вітбі прибрав виразу цілковитого нерозуміння, потім аж спалахнув, і на мить здалося, що зараз він злетить і ширятиме у повітрі. Він скидався на колібрі-трудівницю у процесі запилення, кажучи:
— Та не «терор». Ніякий не «терор». «Теруар».
Цього разу він протягнув і артикулював вимову цього слова так, що Керманич достеменно збагнув: це не «терор».
— А що тоді таке… теруар?
— Термін з виноробства, — сказав Вітбі з таким ентузіазмом, що це змусило Керманича замислитися, чи не має цей чоловічок ще й другу роботу — сомельє в якомусь висококласному ресторані Гедлі десь на річковій набережній?
Але запал цього чоловіка захопив і Керманича. Тут, у Південному Окрузі, стільки обману й гнилодухості, що вигляд Вітбі, надиханого ідеєю, захопив його.
— Що це означає? — спитав Керманич, хай і не певний, чи це непогана ідея — заохочувати Вітбі.
— Що це не означає? — сказав Вітбі. — Це означає специфічні характеристики місцини — географічні, геологічні та кліматичні, які, поєднуючись із генетично притаманними винній лозі нахилами, здатні створити вражаючий, глибокий, оригінальний вінтаж.
Тепер Керманич був і спантеличений, і розважений.
— А яким чином це стосується нашої роботи?
— Усіма способами, — сказав Вітбі, чий ентузіазм щонайменше подвоївся. — Прямий переклад слова «теруар» — «чуття місця», і означає це суму ефектів локалізованого середовища настільки, наскільки вони впливають на властивості конкретного продукту. Так, це може означати вино, але чом не застосувати цих критеріїв, думаючи про Нуль-зону?
Ладний пройнятися збудженням Вітбі, Керманич сказав:
— Отже, ви маєте на увазі, що вивчите всю історію — природну і людську — всього цього узбережжя, включно з усіма його елементами? І це, певно, допоможе знайти вам відповідь у цьому злитті? — Порівняно з ідеєю теруару, інші теорії та гіпотези, надані Керманичу, здавалися кричуще-показушними й тупими.
— Саме так. Сіль теруару полягає у тому, що немає двох однакових областей. Так само як немає двох однакових вин, бо жодна комбінація елементів не може бути точнісінько такою самою, як інша. Деяких сортів немає у певних місцях. Але це вимагає глибокого розуміння регіону, перш ніж робити висновки.
— А хіба це вже не робиться?
Вітбі стенув плечима.
— Дещо з цього. Дещо. Але не все це, на мою думку, розглядалося сукупно. Відчуваю, що надмірну увагу надають маяку, вежі, базовому табору — цим дискретним елементам, які, можна сказати, стирчать із краєвиду — тоді як сам цей пейзаж здебільшого ігнорується. Як і ця ідея, що Нуль-зона більш ніде не могла сформуватися… хоча ця теорія дуже спекулятивна і, може, грунтується на моїх власних спостереженнях.
Керманич кивнув головою, нездатний тепер позбутися здорового скептицизму. Чи теруар корисніший, ніж інший підхід? Коли щось, яке виходить далеко за межі досвіду людських істот, вирішило розпочати досягнення цілей, і має намір не дати людям це розпізнати чи зрозуміти, тоді теруар просто буде своєрідним різновидом автопсії, своєрідним прийомом обмеження людських систем. Ви можете відобразити на мапі всю сукупність процесу — або, скажімо, плацдарм для висадки десанту, або вторгнення, — тільки після того, як це сталося, і досі не знати, хто або чому. Він хотів сказати Вітбі: «Вирощування винограду — це легше, ніж Нуль-зона», але стримався.