Вирісши, він із цього прізвиська зробив собі ім’я. Керманич відчував якесь жало поблажливості до себе самого в цьому звучанні, але так і не спитав дідуся, чи це той мав на увазі, чи щось інше. Він замислювався, чи не забагато витрачав часу на читання в котеджі біля озера, як і на риболовлю, і чи не це налаштувало дідуся проти нього.
Отже, саме так: він прибрав собі це ім’я, переробив його і пришпилив до себе. Але це було вперше, коли він сказав своїм колегам називати його «Керманич», і він насправді не міг сказати чому. Йому щойно спало це на думку, от нібито від цього він міг отримати початок чогось нового.
Трішечки ліворуч, Керманичу, і, можливо, ти зловиш цей спалах світла.
Чому порожня дільниця? Він подумки дивувався з цього, щойно вранці побачив стрічку спостереження на відеокамері. Чому біологиня повернулася до порожньої дільниці, а не до свого будинку? Інші двоє повернулися до чогось особистого, власного, до місця, яке викликало в них емоційну прихильність. Але біологиня вистоювала цілі години у заростях, на дільниці, забувши, що навколо щось є. Спостерігаючи на відеоплівці стількох підозрюваних, Керманич став справжнім профі, виокремлюючи в них і звичайну мирську манірність, і нервовий тик, що означало: сигнал передано, — але в цьому записі нічого такого не було.
Її присутність зареєстровано у Південному Окрузі завдяки рапорту, наданому місцевою поліцією, що затримала її як волоцюгу: уповільнена реакція, підцвьохнута активним розшуком, — саме тоді, коли Південний Округ затримав іще двох.
Тоді виникла проблема: стислість проти стислості.
753.722.
Тонесенька ниточка, але Керманич уже відчув, що це завдання, і призначення спирається на деталі, на детективну роботу. Ніщо легко не дається. Йому не підфартить, адже він не безголовий аматор-бомбардувальник, озброєний добривами і якоюсь обчімханою версією ідеології, котра розпадається на коліщатка і гвинтики за двадцять хвилин — варто лиш потрапити до кімнати для допитів.
Під час попередніх опитувань, доки не визначили, кого вирядити до дванадцятої експедиції, біологиня, згідно з її стенограмами, зуміла розшифрувати лише 753 слова. Керманич їх підлічив. Включно й зі словом «сніданок» — як повну відповідь на одне запитання. Керманич був просто у захваті від тієї відповіді.
Він лічив і підлічував ті слова знов і знов під час тривалого очікування, доки йому налагоджували комп’ютер, видавали картку із секретним кодом, надавали паролі та коди-ключі і здійснювали низку інших ритуалів, знайомих йому ще за часів проходження в різних установах та відділах.
Він наполягав на тому, щоб йому надали робоче місце в колишньому кабінеті директорки, незважаючи на спроби Ґрейс запроторити його до розцяцькованого гламурного закамарку, чимдалі від серця подій. Також він наполягав на тому, щоб залишити все як є в офісі, навіть особисті речі директорки. Цій Ґрейс точно не сподобалася думка про те, як він порпатиметься там і робитиме обшук у речах директорки.
— Ви трохи не при собі, — сказала Ґрейс, коли інші пішли. — Ви подумки геть не тут.
Він просто кивнув головою, бо не було жодного сенсу заперечувати, нібито це трохи дивно. Але оскільки він опинився тут, щоб оцінити й відродити, то має краще уявляти те, наскільки все занедбано, — як колись казав один соціопат: «Риба гниє з голови». Риба гниє всуціль, розташування клітин неієрархічне і не підкорюється кастовим законам, але сенс вислову можна зрозуміти.
Керманич негайно облаштувався за схожим на таран письмовим столом, серед огрому стосів і стосів тек, низки написаних від руки нотаток і клейких аркушиків для записів… в обертовому кріслі, з якого він міг бачити таку чудову панораму, адже можна було дивитися на перспективу вздовж стін із книжковими шафами, упереміш із презентаційними дошками, покритими шарами різних паперових шматочків, прикріплених і пришпилених так, що зрештою стали схожі на винятково ніжні й тендітні мистецькі інсталяції. У кімнаті стояв затхлий дух, із легким присмаком давно викурених цигарок.