Стоси треба розсортувати за темою, щоб вони принаймні відповідали ПУД Ґрейс: межа, маяк, вежа, острів, базовий табір, природна історія, неприродна історія, загальна історія, невідоме. Також він вирішив зробити стіс для «недоречного», хоча те, що йому здається недоречним, для інших може означати Розеттський камінь[21] — якщо такий камінь, хай навіть галька, й існував у цьому смітті.
Для нього це було зручне місце, зручне завдання, знайоме, як покаяння під час ганьби та усунення з посади, і він міг забутися в ньому майже так бездумно, як під час миття посуду після вечері чи застеляння ліжка вранці — певною мірою це освіжає.
Але є найважливіша різниця: ці стоси трохи нагадували, буцімто він наніс бруду на взутті знадвору. Колишня директорка зробила з нього новоявленого міського фермера, який складає компостні купи із засекреченого матеріалу, що виник у світі, несучи з собою багатий досвід. Деякі з цих матеріалів забезпечила деревина дуба та магнолії, сировина ж тут — листя, до чого директорка додавала серветки, квитанції, іноді навіть туалетний папір, утворюючи товсту мульчу.
Їдальня, де снідав Керманич, забезпечила чеками, які заслуговували на увагу, так само — цілодобову продуктову крамницю на розі, де колишня директорка останнім часом безліч разів робила покупки. У тих чеках закупи були вказані різноманітні, з різних категорій, які не стосувалися виключно їжі й не нагадували формального походу по харчі. Рулон паперових рушників і вирізка яловичини одного разу, фруктовий сік і вівсянка для заварювання на сніданок — іншим разом, хот-доги, кварта знежиреного молока, манікюрні ножиці та наступне — вітальна листівка. Серветки, квитанції та рекламні буклети з місця для барбекю в її рідному містечку Блікерсвілі яскраво вирізнялися та рясніли, пробудивши в Керманича нестерпний апетит до реберець. Блікерсвіль був лише за п’ятнадцять хвилин їзди від Південного Округу, просто звернути вбік від шосе, що вело до Гедлі. Як казала Ґрейс, директорський будинок у тому місті очистили від усього, пов’язаного з Південним Округом, результати були систематизовані в каталозі, відділ «ДИРЕКТОРСЬКИЙ БУДИНОК» особової справи ПУД.
Приблизно за годину виникла панічна думка: а що, як ці позірно випадкові поверхні, на яких директорка писала свої нотатки, мають значення? А що, як не всі ці слова є посланнями, там само як ненормальне казання доглядача маяка — це не вся історія? Виринуло сховище зразків, і хоча це здавалося неймовірним, Керманич параноїдально замислився: «А раптом деякі листи надійшли з Нуль-зони?» — та потім відкинув цю думку як спекулятивну і контрпродуктивну.
Ні, величезний масив текстів директорки показував «тільки», що ця особа була поглинута своїм завданням, наче охоплена відчайдушним жаданням записати свої спостереження саме тої миті, не бажаючи ані їх забути, ані ввімкнути внутрішнього редактора, який урвав би її мисленнєвий пошук. Або не хотіла, щоб хакер заліз у найглибинніші процеси її свідомості, дистильовані до ПУД або чогось іншого.
Унаслідок цього йому довелося не тільки нагромаджувати стоси початкових «особових справ», але ще й випадкові записи про директорське життя і її мандри світами поза межами Південного Округу. Це допомогло, тому що Керманич видобув тільки клоччя-шмаття з офіційної справи — або завдяки втручанню Ґрейс, або тому, що сама директорка оформила свої документи, просіявши їх крізь густе сито, зробивши матеріали якомога стислішими. У неї не було ні братів, ні сестер, її виростив батько на Середньому Заході. Навчалася психології в державному коледжі, була консультантом десь років п’ять тому. Потім подала заяву на переведення до Південного Округу з Центру, де зазнала виснажливого графіку, що вимагав від неї витрачати все більше і більше зусиль — і тим-то й компенсував оцю її останню не надто блискучу кар’єру. Південний Округ, мабуть, здавався їй привабливішим — і про це свідчила розгорнута інформація у неї в кабінеті. Запит Керманича про подальші дані потрапив у лабіринт — небагатослівну утробу Центру, що втягувала директорку і змикалася над нею. Втім, одного чудового дня ця особова справа мала бути вивергнута йому до ніг.
Отже, так він і сидів, намагаючись вибудувати справжній теруарний образ директорки — її мотивацію та базу знань, — починаючи від усього, що він сортував, і створюючи цілу мозаїку інших категорій, які, на його думку, не входять до ПУД. Вона передплачувала телепрограму, а також серію культурно-мистецьких журналів, судячи не лише за видертими з них сторінками, але й за поновлюваними бланками передплати. Якось вона заборгувала стоматологу 72 долари 12 центів за комплексну чистку зубів, не покриту її страхуванням, але все одно не турбувалася, чи дізнається хтось про це. Її частою пристрастю була алея для боулінгу за межами містечка. Директорка отримувала вітальні листівки до дня народження від тітки, але або не мала сентиментів до цих поштівок, або не так близько спілкувалася з цією жінкою. Полюбляла свинячі відбивні та креветки з вівсянкою. Полюбляла обідати на самоті, окрім одного випадку: рахунок за барбекю містив два окремі замовлення. Компанія? Можливо, як і він, вона інколи замовляла їжу на винос, щоб мати ленч наступного дня.
21
Брила, знайдена 1799 р. у Розетті (Олександрія), з єгипетськими ієрогліфами. Один із символів лінгвістичних знахідок.