Чом у чоловічій кімнаті немає дзеркал?
— Наступного разу відповідайте на мій дзвінок, коли я телефоную, — нагадав Голос, натякаючи, що він (вона) зайнятий (зайнята) чоловік (жінка), тоді як Керманич помітив спалах — сигнал повідомлення.
— Я був на зборах. — Я дивився відеозапис. Я говорив з біологинею. Я отримував свою гепу, яку вручала мені заступниця директорки після екзекуції.
— Чи все в порядку у вас удома? — спитав Голос. — Чи все гаразд?
Дві тисячі білих кролів, цілу зграю заганяють до невидимих дверей. Рослина, яка відмовляється вмирати. Неможливі відеоматеріали. Теорій більше, ніж риби в морі. Чи все у нього в порядку вдома? Химерна манера Голосу вимовляти ці слова — начебто він уживав якийсь шифр, код, до якого Керманич не має ключа. Проте це змусило його почуватися в безпеці, навіть якщо й суперечило інтуїції.
— Ви тут? — поцікавився Голос.
— Так. Так, у мене вдома усе в порядку.
— Тоді що у вас є для мене?
Керманич озвучив Голосу короткий звіт.
Якусь мить Голос міркував, потім озвався — запитанням:
— Отже, у вас є відповідь?
— На що?
— На таємницю, яка криється за Нуль-зоною. — Голос розреготався незвичним металевим сміхом. Хоу-хоу-хоу. Хоу.
Досить цього.
— Припиніть намагатися відрізати Ґрейс від її контактів у Центрі. Це не спрацьовує і ускладнює роботу, — сказав Керманич. Пам’ятаючи її ретельність із налаштуванням відео про першу експедицію і надто висотаний ленчем, щоб це осмислити. Двійником огиди Керманича до Голосу, який тримався явно неадекватної та екстремальної тактики, було раптове переконання, цілком ірраціональне: Голос якимсь чином відповідальний за те, що його запроторили у самісіньке серце Південного Округу. Якщо Голос насправді був його матір’ю, Керманич мав цілковиту слушність.
— Слухайте, Джоне, — загорлав Голос. — Я не звітую перед вами. Це ви звітуєте переді мною, і не забувайте про це. — Він намагався надати інтонаціям переконливості, але якось неуспішно.
— Припиніть намагатися, — повторив Керманич. — Ви робите шкоду мені, бо вона знає про ваші спроби. Просто припиніть.
— Повторюю: я не звітую перед вами, Керманичу. Не кажіть, що мені робити. Ви попросили мене це владнати, і я намагаюся це владнати. — Відповідна реакція змусила Керманича тримати слухавку далі від вуха.
— Ви знаєте, що сьогодні вранці я бачив відео з першої експедиції, — сказав він. — Воно мене приголомшило. — Своєрідне половинчасте вибачення. Це дідусь навчив його так переводити стрілки: удаючи, ніби ти поділяєш нарікання супротивної сторони. З ним самим у минулому досить часто таке проробляли.
Та з якогось дива від цього у Голосу лише зірвало дах.
— Гадаєте, це виправдання, трясця вам у печінки, коли ви не виконуєте свою чортову роботу? Відео дивилися? Вийміть свою голову з дупи і дайте мені наступного разу справжній звіт — і тоді, можливо, я буду готовіший виконувати ваші умови й торгуватися з вами, як ви оце торгуєтеся зі мною. Доїхало, дурило довбаний?
Чорне лихослів’я вимовлялося своєрідним чином, затинаючись, от ніби Голос бавився у гру «Додумай речення»,[24] де єдиними записаними частинами були слова «трясця», «чортова», «дупа» і «дурило довбаний». Але до Керманича доїхало. Голос — потвора кінчена. Раніше в нього бували боси — потвори кінчені. Якщо тільки Голос не вирішив перепочити, і це не спроба його заступника поімпровізувати. Мегалодон оскаженів. Мегалодон нещасливий. Мегалодон вибухнув роздратуванням.
Тому він здався, пробелькотівши якісь звуки примирення. Потім докладно проаналізував і виклав історію свого «просування», структуровану й складену не як щось жалюгідне, що спотикається й затинається, казна-що, а як аналітичну і багатоманітну, з безліччю нюансів, подорож, котру можна інтерпретувати як таку, що має початок і середину, і яка підштовхує до цілком задовільного кінця.
— Годі! — якоїсь миті сказав Голос.
Пізніше.
— Це краще, — сказав Голос. Керманич не міг насправді сказати, чи пом’якшилася суворість цієї сирної-тертушки-яка-треться-об-іншу-сирну-тертушку. — Тепер далі збирайте дані та далі опитуйте біологиню, але дужче на неї тисніть. — Це вже зроблено, і то вельми злецько. Витягування корисних даних часто — затяжний проект, проблема в дослуховуванні до того, що здається незначним і прослизає лише мить.
24
В оригіналі Mad Lib — гра, в якій просять надати перелік слів на обумовлені питання (наприклад, «твоя улюблена пісня»), а потім підставляють їх у речення, і виходить кумедна нісенітниця. Аналоги: «Додумай речення», «Угадай мелодію» тощо.