Потім:
— Лоурі. Богом присягаюся, Джоне. Лоурі був Голосом.
Не віддалений на тридцять років. Але той, що дихав Керманичеві просто у вухо.
— Скурвий син.
Вигнаний, але все ж таки він повертався через відео, яке назавжди програватиметься в голові. Який досі пантрує на нього, на кого він досі одержимий.
Лоурі.
«Бігом і перевір сидіння на дрібняки, Джоне». Дідусь Джек пильно дивиться на нього, як він тримає пістолет.
Почувся різкий стукіт до вікна. Це була його мати, яка нахилялася, щоб глянути в шибку. Навіть крізь спітніле скло Керманич міг би сказати, коли саме вона помітила пістолет у нього на коліні. Двері були прочинені. Пістолет раптово зник, а Джека, з іншого боку, витягли за вухо, і мати стояла над ним, коли він сидів на бордюрі перед автомобілем. Керманич ризикував опустити ліве заднє скло, а потім нахилився трохи вперед, щоб краще їх спостерігати крізь лобове скло. Мати спокійно промовляла до дідуся, стоячи перед ним, руки складені на грудях, погляд спрямований прямо вперед, наче той був на рівні її очей. Керманичеві не було видно, куди подівся пістолет.
Чуття загрози, що випромінювалося від його матері, якої він ще ніколи не бачив такою зібраною. Її голос звучав стишено, і Керманич не міг розчути більшості слів, але тонус і швидкість нагадували те, як різник крає ножем, — легко, наче сире м’ясо. Дідусь відповідав своєрідно — киваючи, — це більше нагадувало, ніби його підкидає якась невидима сила, або ніби мати його штовхає.
Вона розплела руки й опустила голову, щоб подивитися на дідуся, і Керманич почув: «Не так! Не так. Ти не можеш його примусити до цього». Чомусь він замислився, про що це вона говорить — чи про пістолет, чи про таємний дідусевий план — повезти Керманича на показ білизни.
Потім вона пішла назад до машини, щоб забрати його, а дідусь сів за кермо й поволі покотив. Керманича охопило полегшення, коли вони повернулися додому. Йому не треба їхати на показ білизни. Він може піти до сусідки.
Мати лише раз згадала цей інцидент, коли вони повернулися в будинок. Вони зняли пальта, пройшли до вітальні. Мати витягла пачку цигарок і запалила одну. З пишним, хвилястим волоссям, ніжними витонченими рисами обличчя, у білій блузці, червоному шалику, чорних штанях в обтяжку та на високих підборах, вона мала вигляд моделі з обкладинки журналу про паління. Збуджена модель. Тепер він осягнув ще одне, окрім того факту, що мати здатна завзято битися за нього: вона — курець.
Та вона різко обернулася на нього, от ніби саме він був винуватцем:
— Що, чорт забирай, Джоне, ти собі думав? Що, чорт забирай, ти думав?
Але він і не думав. Він бачив, як дідусь підморгнув, згадавши про показ у тому магазині, і Керманичеві сподобалося, що така людина, яка може бути суворою або навіть засуджувати його, довіряє йому таємницю, котру треба ховати від матері.
— Не торкайся зброї, Джоне, — казала вона, походжаючи вперед-назад. — І не роби кожної дурниці, яку тобі підкаже дідусь. — Пізніше він вирішив дотримуватися другої заповіді, але ігнорувати першу, бо сумнівався в ній — навіть називав різні свої пістолети «стариганами» або «дідусями». Він користувався пістолетами, але не любив їх і не покладався на них. Вони пахли, як власні перспективи.
Керманич так і не розповів своєму батькові про той інцидент, боячись, що це буде використано проти його матері. Так само, як і те, що пізніше розпізнав: уся ця поїздка насправді мала на меті пістолет, або щоб виявити пістолет. Певно, це було якимсь різновидом випробування.
Сидячи у кав’ярні після того, як мати повісила слухавку, він раптом подумав, що материнський гнів щодо пістолета — це несподівана сцена, теруар, з артистами Джеком і Джекі на додачу — партнерами у виставі, співучасниками, у п’єсі, яка була спрямована на те, щоб іще замолоду якимсь чином уплинути на Керманича або виправити його нахили. Почати певну індоктринацію в сімейну імперію.
Він більш не був певен, що зможе розпізнати різницю, яку збирався знайти і яку сам розкопував. Вежа може стати ямою. Допитування біологині може стати пасткою. Член експедиції може повернутися навіть за тридцять років у подобі голосу, який нашіптуватиме тобі на вухо дивний сон рябої кобили.
Повернувшись додому недільного вечора, він перевірив запис своєї розмови з матір’ю, відчуваючи неймовірне полегшення, коли не виявилося прогалин, як і доказів, що мати теж його дурить.
Він вважав, що у Центрі розбрат, і що він підкорюється, під гіпнотичним упливом, якійсь фракції. Тепер стеля, безперечно, обвалилася на прихований цоколь, і мегалодон нервується, бо тріскається його резервуар. Ґрейс пустила кров Цій Сутності. Йому. А потім Керманич завдав іще одного удару.