Це не спонукало Ґрейс одреагувати, тому він підцвьохнув її такими словами:
— Я тут не на те, аби знищити спадщину директорки, чи вашу. Я запросив вас сюди не лише через те, що там наговорила біологиня, а ще й тому, що, на мою думку, ми можемо обоє тут діяти автономно. Аби ми могли керувати агенцією таким чином, щоб ваше становище не змінилося. — Адже його турбувало й цікавило те, що агенція накрилася мідним тазом, а він опинився таємним агентом у країні, яка належить ворожій території. Тому використовуй усе, чого не цінуєш, увесь баласт — геть із корабля. Можливо, навіть варто надати Вітбі шанс, певний спосіб перевестися звідціля, адже той стільки разів намагався. Можливо, він повернеться до Центру і вихилить пивця з Лоурі.
— Які ви милостиві, — сказала Ґрейс. — Школярик пропонує поділитися владою з учителькою.
— Це не та аналогія, яку б я зробив. Я зробив би…
— Хоч би що робила директорка, вона чинила так тому, що вірила у важливість цього.
— Так, але що вона робила? До чого намірялася?
— До чого? — перепитала Ґрейс, легко пирхаючи на знак недовіри.
Він дуже ретельно добирав слова.
— Ґрейс, я вже тут. Я вже занурився. Вам слід просто мені сказати, що відбувається. — Який погляд зможе передати без підкріплення словами, що Керманич уже побачив вельми дивну дурню? — Пам’ятайте: нічого з нашої розмови не записується.
Ґрейс на секунду здавалася навіть розваженою. Потім заговорила.
— Ви повинні розуміти директорську позицію, — сказала Ґрейс. — Перша експедиція стала визначальною, як сигнал, у межах організації. Хоча найперший директор, доки Синтія не приїхала сюди, намагався це змінити. — Синтія? На мить Керманич подивовано замислився, хто ж така ця Синтія, бо дуже довго подумки називав її просто «директоркою». — Тутешній штат відчував, що першу експедицію провалили, бо Південний Округ сам не відав, що творить. Що ми їх вирядили, і вони загинули, бо ми самі не відали, що творимо, і ми ніколи цього не владнаємо. — Перша експедиція: офіра браку контексту. Надгробний плач, не впізнаваний так довго, доки не стало пізно. — І присутність Лоурі тут, в агенції, — говорила вона далі, — чи Ґрейс читає його думки, чи щось знає? — як я розумію, наробила тільки шкоди. Він був живою примарою, нагадуванням про те, що він — єдиний герой, який вижив. Тому його порадам надавали найбільше ваги, навіть якщо вони були неправильні. Директорка отримала реальний шанс озвучити свої плани тільки тоді, коли Лоурі просунули до Центру, хоча й це теж було проблемою. Лоурі підштовхував виряджати більше нових експедицій, хоча директорка хотіла, щоб їх було менше, та перш ніж вона змогла вконтролювати Лоурі, він геть вийшов з-під контролю. Тож ми й надалі виряджали людей, жбурляючи їх у повну невідомість. Це було не до смаку директорці, хоча вона й виконувала замовлення, бо мусила.
Він показав, що захоплюється її оповіддю.
— А як директорка озвучила власні плани? Яким чином?
— Вона стала одержимою на показники, змінюючи контекст. Якщо вона отримувала власні показники, то, хай і не хотіла, дозволяла Лоурі мати свої експедиції, здійснювати вироблення умовних рефлексів і гіпнотизувати — методи, які він обстоював, хоча вона згодом і зрозуміла, чому він так наполягав на гіпнозі.
Керманич постійно бачив Лоурі у контексті камери, яка ширяє в повітрі: Лоурі повзає, камера падає, і правда, певно, десь посередині. А потім Лоурі примусив Керманича і повзати, й ширяти.
Але нічого з цього не промовляло про таємну місію директорки за межею. Чи не підкидає Ґрейс йому просто інформацію, щоб уникнути розмов про це? Це вже більше, ніж вона взагалі йому казала.
— Що ще? — спитав він. — Що ще вона зробила?
Вона розвела руками, нібито акцентуючи увагу, а усмішка на обличчі стала майже блаженною.
— Вона стала просто одержима на спроби викликати в неї реакцію.
— У Нуль-зони?
— Так. Вона відчула: якщо зможе викликати реакцію в Нуль-зони, то якимсь чином зіб’є її з курсу. Навіть хай ми й не знали, який у неї курс.
— Але ж вона відреагувала: повбивала стільки людей.
— Директорка вірила, що нічого з наших дій не підштовхнуло нічого з того, що стоїть за Нуль-зоною. Що вона занадто легко обробляла будь-що з наших дій. Майже бездумно. Якщо думка тут могла відігравати бодай якусь роль.
— Отже, вона перетнула межу, щоб викликати реакцію в Нуль-зони.
— Я не підтверджуватиму, що знала про її поїздку чи в якомусь разі допомагала, — сказала Ґрейс. — Я висловлю вам свій погляд, на підставі її слів, що вона мені сказала після повернення.